Громадянська війна

“Ми сьогодні міцно тримаємо в руках майбутнє нашої незалежної Білорусі. Країну ми вам не віддамо…”
А. Лукашенко, 04.08.2020

Гражданская война

Голова ЦВК РБ Лідія Єрмошина ввечері 9 серпня 2020 р. оголосила про перемогу А. Лукашенка на президентських виборах 2020 року: за А. Лукашенко – 81% голосів, за С. Тихановскую – тільки 11%. По ідеї, увечері в день голосування вулиці і площі білоруської столиці повинні були бути переповнені радісними прихильниками А. Лукашенко. Однак замість цього почалися сутички з протестувальниками. Білорусь повільно, але мабуть уже невідворотно входить у громадянську війну.
 

Отже, передвиборна кампанія закінчилася більш-менш передбачувано. Оголошення результатів Цвк, неприйняття результатів білоруським електоратом, вуличні протести. Природно, на тлі цих подій у нас виникає кілька питань:

– Навіщо все це було?

– Навіщо А. Лукашенко 81% електоральної підтримки?

– Навіщо Москва визнала підсумки виборів?

– Що з себе представляють протести?

Історична довідка: В 67 році в грецькій Олімпії, що входила в Римську імперію під назвою провінції Ахайя, відбулися чергові Олімпійські вибори. Як раз в цей час Імператор Нерон, який вважав себе неперевершеним актором, співаком і спортсменом, та й взагалі володів найрізноманітнішими талантами. Заради імператора в регламент Олімпійських ігор ввели музичні змагання, які Нерон, безумовно виграв. Але імператор хотів заслужити вінок переможця в самих почесних змаганнях – гонках на колісницях. Враховуючи, що все має бути чесно і прозоро, в колісницю Нерона впрягли не двох визначених регламентом змагання коней, а десять. Іподром, звісно, підтримав таке виправлення спортивної демократії. Потім трапилася трагедія. На повороті Нерон, по шкідливим чутками, вже перебував напідпитку, вилетів з колісниці, але Зевс не дав йому загинути, імператор відбувся синцями. Набежавшая натовп рабів, підхопила п’яного Нерона і на своїх плечах донесла його до фінішу. Так римський імператор був нагороджений оливковим вінком переможця. Правда, цей спортивний тріумф, не допоміг Нерона, носівшему ще і титул «Батька вітчизни», не допоміг йому утримати владу. А який спортсмен був!

Навіщо все це було?

Автор цих рядків чудово пам’ятає всі попередні президентські кампанії в Білорусі. В першій не брав участь, але уважно спостерігав. У другій і третій брав посильну участь, решта кампанії з об’єктивних причин тільки спостерігав, відзначаючи, як змінюються протести, чим відрізняються нова хвиля активістів, які починають боротьбу з режимом А. Лукашенко, від попередньої.

Але кожен раз доводилося нагадувати, що в Білорусі існує класичний авторитарний режим, чий лідер буде сидіти довічно, і намагатися його звалити шляхом демократичних процедур (вибір) принципово неможливо. З тим же успіхом можна пояснювати вбивці і кримінальника правила етикету.

Чомусь в черговий раз повторювати одну і ту ж вже не раз підтверджену політичну істину: «У Білорусі виборів немає і не може бути». Замість них є пані Єрмошина, яка оголосила 9 серпня, що «обов’язок кандидата – це, в принципі, змиритися з цим (з ураженням – А. С.) – прийняти, привітати…» (https://lenta.ru/news/2020/08/09/proigr/). При цьому треба відзначити людинолюбство голови ЦВК РБ, так як вона не додала до «змиріться» вимога всьому народові стати на коліна. А могла б. Але Л. Єрмошина донесла до нас атмосферу урядових кіл, де сміються над цим дурненьким і наївним «народом», що збирає підписи, ретельно їх выверяющим, вважає рейтинги і закликає йти голосувати за людину, яка потім випускає проти власного народу тисячі карателів.

Тим не менш, кожні п’ять років нове покоління наївних «борців» починає вести підготовку до виборів, як ніби вони живуть в демократичній країні з виборчими дільницями, де не обкрадають своїх громадян. У підсумку ці активісти вкотре забезпечують легітимність наступного терміну А. Лукашенко. Так буде і з сьомим терміном, і з восьмим, а слідом за першим строком старшого сина, другим терміном старшого, першим терміном молодшого і т. д.

Читайте також:   У Москві впала з сьомого поверху дівчинку доставили в реанімацію

Готувати вибори в РБ означає одне – продовжувати панування правлячої династії, яка вчепилася у владу мертвою хваткою. На цих виборах А. Лукашенко чесно двічі визнавався, що він влада нікому і ніколи не віддасть. Він знає свій народ, і він упевнений у своїй безкарності, як і люди, які служать цьому режиму.

Навіщо А. Лукашенко 81% електоральної підтримки?

Дійсно, представлені Л. Єрмошиної цифри електоральної підтримки безпрецедентні. Виходячи з даних альтернативних екзитпулів і навіть з переважання в чергах перед ділянками виборців з білими пов’язками, можна говорити, що А. Лукашенко приписав собі мінімум 50% голосів. Причому приписки робилися демонстративно нахабно, безкарно. Мимоволі виникає відчуття, що якщо б білоруський президент написав собі з допомогою Л. Єрмошиної 55-58%, то рівень протестів знизився наполовину.

Але, вочевидь, у даному випадку зіграв характер білоруського президента, готового поставити весь народ на коліна, щоб позбиткуватися над ним, позловтішатися і познущатися: «Ну що, голосували? Ну і що це вам дало? Я тут вічний і несменяемый». Це практика наглядачів над рабами з бразильських плантацій в 19 столітті. Немає ілюзій, для А. Лукашенко білоруський народ є реальним рабом. Хоча, білоруський народ неодноразово зізнавався, що він не білорус.

Але ж необхідно нагадати, що 81% електоральної підтримки – це практично весь народ Республіки Білорусь, так як решта 19% – це залишок літніх людей, які вже давно не голосують, інвалідів, сидять по домівках і яким політика не цікава, спивших громадян і наркоманів і т. д. Говорячи про 81% підтримки за А. Лукашенко, Л. Єрмошина стверджує, що вся Білорусь поголовно стоїть за Лукашенка.

Іншими словами, якщо громадян Росії, вірить у перемогу А. Лукашенко, приїжджає в Мінськ, виходить в місто і бачить міську суєту, людей на зупинках міського транспорту, покупців, входять і виходять з магазинів, молодь і пенсіонерів, які гуляють в парках, то для нього всі ці люди, буквально все, є стійкими прихильниками А. Лукашенко. Залишилося тільки підійти і привітати громадян Білорусі з шостим терміном незмінюваного білоруського президента. І ось тут виявиться катастрофічна помилка, яка загрожує мінімум скандалом… Так де ж ці виборці А. Лукашенко.

Так, 9 серпня люди вийшли, частково не тільки з протестом, але і щоб знайти цей самий білоруський народ, який голосує за А. Лукашенко. Але от тільки по всій республіці на вулицю з цього дивного і віртуального лукашенківського білоруського народу не вийшов ні один чоловік. До сьогоднішнього дня в Білорусі не знайшли жодного прихильника А. Лукашенко за вирахуванням чиновників і силовиків. Навіть Л. Єрмошина не вийшла з портретиком довічного глави держави. Зрештою, ну хоча б хтось з виборців на балконі повісив портрет президента. Ясно, що бояться або ж таких взагалі немає.

У підсумку виходить, що білоруська влада живуть в якійсь окремій Білорусі, де за них голосують, а народ республіки у своїй, де неможливо знайти виборців Лукашенко. Хто винен в такій ситуації? Звичайна безкарність білоруської влади.

Навіщо Москва визнала підсумки виборів?

Для величезної більшості громадян Білорусі привітання А. Лукашенка з обранням з боку президента Росії (10 серпня 2020 р.) виявилося несподіваним. Порушення в ході виборчої кампанії, фальсифікація підсумків голосування + спроби втягнути в білоруські вибори ВАТ «Газпром», а слідом і російське держава, оголошення Ст. Бабарико ставлеником Москви, захоплення російського банку, антиросійська кампанія в білоруських ЗМІ і, як своєрідний підсумок – захоплення 33 громадян РФ («бойовиків») створили в білоруському суспільстві певну впевненість в тому, що Москва не визнає підсумки голосування. Проте Москва однією з перших, слідом за лідером КНР, що, звичайно, стимулювало, погодилася з Л. Єрмошиної.

Читайте також:   У Криму автомобіль наїхав на групу підлітків

У свою чергу А. Лукашенко зараз буквально радіє. Шантаж заручниками продемонстрував свою ефективність. Але в теж час, розуміючи, що для Кремля виключно важлива доля взятих у Білорусі заручників («російські своїх не кидають»), тим не менш, дуже багато хто в Москві плекали надію, що Кремль не буде поспішати з привітаннями.

Важко сказати, що прискорило процес. Не виключено, що А. Лукашенко знову використав проти Кремля загрозу видати заручників Україні, так як в розпал вуличних протестів Мінську конче була потрібна публічна підтримка Москви. Але адже і зараз, після уже отриманого від Росії визнання шостого строку, нічого не обмежує білоруську сторону в передачі заручників Києву. Виходить, що Москва проблему не вирішила чи вона в мільйонний раз повірила А. Лукашенко.

Більше того, добре уявляючи образ дій А. Лукашенко, можна очікувати, що білоруський президент ще не раз спробує використовувати заручників проти Росії, щоб вирішити інші свої політичні й фінансові проблеми, з якими він не розлучається. Якщо з А. Лукашенко почали переговори, то чому б не пограти в работоргівлю ще раз.

Активна пролукашенковская пропаганда на російських каналах 10 серпня була націлена на те, щоб пояснити російському населенню причини визнання нового президентства людини, який в тісному контакті з СБУ активно працює проти Росії і вже два тижні тримає громадян Росії у в’язниці. Відразу відзначимо, що вийшло погано, так як режисери використовували не професійних лицемірів, а людей з білоруського лобі, які явно переборщили. Фактично, вважаючи А. Лукашенко де-факто президентом Російської федерації, вони пропонували зробити заручниками Лукашенко всіх росіян поголовно, що викликало негативні відгуки в російському суспільстві, де вже заплуталися: вчора Лукашенко був зрадником, сьогодні братом і союзників, а завтра знову ворогом (?).

Що ще вплинуло на визнання Росією шостого терміну А. Лукашенка? Не є таємницею, що в російському політичному класі і експертному середовищі активно обговорюється перспектива роботи з А. Лукашенко в найближчій перспективі. Цікаво те, що майже всі осудні експерти відзначають, що А. Лукашенко не набрав потенціал після виборів, а розтратив. Іншими словами, в Росії знають реальні підсумки виборів в Білорусі і думають, як їх використовувати.

Зараз А. Лукашенко реально дуже «слабкий президент», залежний, з одного боку – від зовнішньої, перш за все російської підтримки, а з іншого боку – від своїх білоруських силовиків. Але далі починається розвилка. За першою версією, Кремль повинен скористатися слабкістю А. Лукашенко і змусити його підписати всі інтеграційні документа, а також приступити до їх виконання.

За іншою версією, «слабкий» А. Лукашенко не потрібен Кремлю, так як щоб виконати взяті на себе зобов’язання, білоруський президент попередньо поставить перед Кремлем головна умова: відновити у повному обсязі російську фінансово-ресурсну підтримку. І все піде по колу. У найближчій перспективі А. Лукашенко за рахунок Росії зміцнить свої позиції в Білорусі, що в свою чергу дозволить йому в черговий раз ухилитися від виконуваних зобов’язань. Цей цикл у відносинах з А. Лукашенко Росія проходила три рази – 1996, 2010, і ось, 2020 р.

Результат чергових спроб змусити А. Лукашенко взятися, нарешті, через чверть століття, відомий заздалегідь, так як варто нагадати про існування політичних формул, давно довели свою ефективність щодо А. Лукашенко: «Лукашенко абсолютно недоговороздатний», «Лукашенко ніколи не виконує своїх обіцянок» і головне: «Інтеграція з Лукашенком неможлива».

Судячи з усього, в Кремлі перемогли прихильники Першої версії. Вона тактично зрозуміла, дозволяє швидко здійснити «прорив», ну а там видно буде».

Читайте також:   Багато росіян вважають несправедливим різний вік виходу на пенсію

Наслідки визнання виборів в стреднесрочной перспективі матиме для Росії катастрофічний характер. Фактично Москва повторює помилку 2014 року, коли РФ визнала обрання на Україні президента П. Порошенко. Одним з результатів визнання стала війна на Донбасі.

В рамках розвивається В Республіці Білорусь політичної кризи визнання Росією підсумків виборів 2020 р. розколює склався протестний блок проти А. Лукашенко, що забезпечує білоруському президенту шостий президентський термін. Після антиросійської передвиборної кампанії білоруського президента проросійська частина білоруського електорату вже ніколи не повернеться до А. Лукашенко, але в свою чергу ці люди, на жаль, назавжди втрачені для Кремля. Націоналісти в рамках розколу антилукашенковского блоку безумовно осідлають вуличні протести і направлять їх проти Росії, ніж створять умови для реального білоруського «майдану» і геополітичного повороту республіки за українським варіантом. Нагадаємо, що в Росії після 2014 року так і не пройшов відкритий аналіз уроків української кризи і ніяких висновків зроблено не було.

Визнання підсумків виборів РФ є стратегічною помилкою Москви і тріумфом А. Лукашенко.

Що з себе представляють протести?

У Білорусі почалися вуличні протести. На їхньому тлі ми повинні зрозуміти: була у білоруського народу можливість змусити Москву все-таки стати на його бік, так як довести в судовому порядку фальсифікацію підсумків голосування в Білорусі неможливо?

Автор цих рядків у червні писав, що Росія безумовно підтримає вибір білоруського народу, якщо він буде доведений, тобто в даному випадку міг бути покликаний варіант «оксамитової революції» у форматі Єревана 2018 року.

Мінськ 9 серпня виставив понад 100 тис. осіб. Причому на відміну від протистояння 10 серпня, недільний виступ було реально протестним, але не мирним. Силовий акцент 9 серпня було надано білоруськими силовиками. Але в підсумку, на ранок 10 серпня навіть європейські телеканали інформували про «вуличних зіткненнях». «Оксамитова революція» в республіці неможлива.

Тоді що відбувається на вулицях білоруських міст? Нагадаємо, що в тій чи іншій формі заворушеннями охоплені 33 міста.

Отже, в Білорусі немає «кольоровою революцією». Протестувальники не об’єднані навколо ідеї перерахувати бюлетені або вимоги оголосити другий/третій тур голосування. Виступи націлені на відставку білоруського президента, так що А. Лукашенко не вдалося сховатися за спину Л. Єрмошиної.

Подивимося інші форми протестів:

– протести не є «майданом». Ніхто не захоплює територію в центрі білоруської столиці, ніхто не ставить намети і огорожі. А найголовніше – немає замовника майдану і грошей на нього. Ті гроші, що в устах білоруських «експертів» на телевізійних ток-шоу зросли від мільйонів до мільярдів, ніхто в живу не бачив, включаючи штатних брехунів з білоруського телебачення;

– протести не є заколотом. Ніхто не захоплює будівлі, протести до вечора 9 серпня залишалися мирними.

Тоді що це було? Зараз, після 10 серпня білоруські протести носять характер міської герильї, варіант партизанської війни. Уважний аналіз подій вчорашнього вечора говорить про зростання професіоналізму з боку протестуючих. У відсутність штабів, лідерів, зв’язку і грошей люди самоорганізовуються і буквально на ходу оволодівають методами вуличної боротьби. Вчора проти сил правопорядку, за якими вже закріпився термін з 1940-х років – «карателі», використовували «коктейлі Молотова». Кричалки в їхній бік, – «фашисти». Влади залишаються прихильниками виключно силових методів спілкування з народом в стилі гаулейтера, що, в принципі, білорусам знайоме на генетичному рівні.

Зрозуміло, що через день-два вже з’являться польові командири, деякі форми конспірації та підпільної роботи, з’являться і публічні фігури.

На жаль, компроміс між повстанцями і владою вже не можливий. Республіка повільно і неухильно входить в громадянську війну, яку А. Лукашенка як раз і розпалив своїми віртуальними 81% електоральної підтримки.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *