Одеська виворіт беззаконня, – Співак

Одесская изнанка беззакония, - Спивак

Одеса. 24 серпня. День Незалежності. Акція вуличної вакханалії і бюст Жукову переможений.

В честь його капітуляції “повісили” на мосту. Все це дійство супроводжувалося майже смолоскипною ходою. Поліція, природно “отморозилась” і промовчала. Ну, в сенсі, почала активні пошуки “непізнаних літаючих об’єктів”… загалом, боротьба з горезвісним совком набуває жорстокі кримінальні форми, під схвальне улюлюкання українських націоналістів. І це лише один приклад демонстративної неповаги до державі і його громадянам, які не поділяють таку ідеологію і такі методи “боротьби з пролетаріатом”. Все це є яскравою ілюстрацією кругової поруки беззаконня. Спочатку Парламент приймає “ідеологічні” Закони, ламаючи через коліно значну частину суспільства. Потім, ця значна частина саботує реалізацію цих Законів. А слідом з’являються ті, хто звіроподібним способом доводять почате до кінця. Підміняючи собою державні органи влади. Порушуючи при цьому інші Закони і входячи в конфлікт з кримінальним Кодексом. Поліція та інші правоохоронні органи демонстративно займають нейтральну позицію, завершуючи замкнуте коло патріотичного беззаконня.

І це стосується не тільки пам’яток. Питається, а чи потрібно взагалі виконувати Закони? А про декомунізацію? Думаю, що це провокаційне питання почасти й риторичне. Не має значення, який Закон. Не важливо, чи згоден ти з ним чи ні. Закон необхідно виконувати. Всім. Завжди. Президенту і Прем’єру, депутату та службовця, журналісту і звичайному активісту. Так, так, сьогодні саме активісти і “професійні громадські” сумніваються в цій непорушній, здавалося б, постулаті. Багато вирішили підміняти Закон революційною доцільністю і політичною кон’юнктурою. А чому б ні. Адже представники влади давно живуть поза правового поля і не відчувають при цьому докорів сумління. Пашинський ж може стріляти в людину і залишатися невразливим, а Мельничук “віджимати” будівля дитячого садка під прикриттям збройного охоронця? Так чому активістам і громадським діячам не можна йти цією ж уторованою доріжкою. Перекривати, наприклад, траси і магістралі, давати згоду чи забороняти проведення концертів. “Люструвати” пам’ятники. І ніхто при цьому не замислюється про наслідки. Беззаконня породжує вседозволеність, а вседозволеність, в свою чергу, безкарність. В результаті, Закон взагалі перестає бути стримуючим фактором суспільного Договору між державою і громадянином. А Конституційні засади взагалі перетворюються на профанацію. За цим настає анархія, вуличне правосуддя і соціальний вибух. Правоохоронна, а каральна і судова системи деградують і самоусуваються. А “вулиця” стає мірилом всіх суспільних конфліктів. На цьому, держава зазвичай припиняє своє існування і перетворюється на територію, окреслену кордонами. Так нас вчить історія.

Пост революційний синдром руйнування затягнувся вже на три з половиною роки. А хіба це не руйнування основ державності, коли активісти в масках, під пристойними намірами і патріотичними гаслами, демонструють “акт кари” погруддя на мосту. Після чого, з задоволенням це дійство викладають в соцмережах.

Подібні дії порушують людей агресію, злість і бажання мстити. А це, при всіх інших, прекрасно лягає на ідеологічну доктрину наших ворогів, зовнішніх і внутрішніх. Їх завдання розколоти суспільство і створити передумови хаосу і неконтрольованого соціального протесту.

Все це вже було, в 2004-2005 роках. Тоді ми ледь не втратили Україну. Сьогодні історія повторюється у вигляді фарсу. Війна пам’ятників під призмою декомунізації, при мовчазному потуранні місцевої влади та поліції, неминуче призведе до жорстоких зіткнень в суспільстві. І не дай бог, до кровопролиття. Причому, я зараз говорю не про Жукова, як такому. Мова не про суть, а про форму. В Одесі поглумилися над бюстом маршала, в Києві – над пам’ятником загиблим у зоні АТО. І так буде продовжуватися до тих пір, поки Парламент не перестане приймати ідеологічні Закони, не обговоривши їх з суспільством, а поліція не візьме контроль над вулицею. В іншому випадку, може виникнути враження, що їм це вигідно. Ну тоді, ми навряд чи зможемо утримати єдність. Та й це зовсім не єдність. Нас хочуть зробити слухняними, мовчазними, заляканими і однаковими. Не єдиними, а однаковими. Це погана затія. Руйнівна. І безглузда. Єдиний гуманітарний простір і єдина політична нація на протиставленні одних іншим не формується.

А виворіт беззаконня завжди згубна. І вже не важливо, хто правий, а хто винен.