Не подумайте, що автор ділить правдивість тих чи інших статистичних даних за національною ознакою. Мовляв, російська статистика брехлива, а американська статистика або Міжнародного Валютного Фонду (МВФ) правдива. Будь-яка держава є інструмент правлячого класу, який використовує цей інструмент і його інститути у власних інтересах. Теж стосується МВФ, хоч цей інститут і наддержавний, але суто класовий. Тільки наївна людина може стверджувати, що фінансисти і капіталісти, які стоять на чолі МВФ, будуть захищати не свої інтереси, а інтереси трудящих.
Що ж стосується тих даних, які доступні автору, то вони взяті з відкритих джерел, у тому числі з сайту Федеральної служби державної статистики. Як кажуть, за що купив, за те й продаю. Хочеться додати, що відхід статистики від реальності загрожує не тільки обманом власних громадян, але і введенням в оману хазяїв-капіталістів, які відповідальні за ті економічні та соціальні процеси, що відбуваються в країні.
У мене в руках кілька статистичних збірників “Росія в цифрах” за 2016, 2015, 2010, 2005 року, Народне господарство РРФСР в 1990 році. По них ми й спробуємо простежити динаміку розвитку нашої країни в цифрах, а попутно порівняємо дані довідників. Розглянемо в статті основні соціально-економічні показники, т. к. не дарма їх називають основними, а почнемо, наприклад, із чисельності населення на кінець року. Статистики нарахували в РФ:
у 2016 році – 146,8 млн. чол.;
у 2015 році – 146,5 млн. чол.;
у 2010 році – 142,9 млн. чол.;
у 2005 році – 143 млн. чол.;
у 1992 році – 148,6 млн. чол.
Тобто 2010 рік став піком вимирання послесоветское час, але природного приросту населення не спостерігалося як в 2011 (-129,1 тис. осіб), так і в 2012 році (-4,2 тис. осіб), а загальне збільшення чисельності населення відбувалося і відбувається в основному за рахунок міграції:
2010 +158,1 тис. чол.;
2011 + 319,8 тис. чол.;
2012 +294,9 тис. чол.;
2013 + 295,8 тис. чол.;
2014 +280,3 тис. чол.;
2015 +245,4 тис. чол.;
2016 +261,9 тис. чол.
У довіднику за 2016 рік в таблиці на стор 32 показано, що шляхом природного приросту населення поповнювалося, а не вимирало тільки в чотирьох післярадянських роках з 2013 по 2016 на 24,0+30,3+32,0+5,3=91,6 тис. осіб. Але в тому ж довіднику на стор 82 в таблиці “Природний рух населення” написано: 2016 рік – мінус 2286 людина. Помилка чи це статистиків або Росія знову вимирає? Решта “мільйони” РФ придбала шляхом міграції (з 2000 року близько 3,5 млн. чол.) і приєднання Криму в 2014 (2,2 млн. осіб).
Приємно думати, що мігрують до нас люди в пошуках кращого життя. Насторожують лише “чутки” про те, що російські мізки (вчені) і просто кваліфіковані фахівці (пілоти) для кращого життя вибирають для себе чужу країну. Давайте подивимося на статистику вибулих з РФ в ЄС та інші країни (США, Китай, Туреччина, Ізраїль, Канада та інші):
2013 рік – 9384 особи; 29145 чол.;
2014 рік – 12326 чол.; 38957 чол.;
2015 рік – 11533 чол.; 42872 чол.;
2016 рік – 11534 чол.; 45196 чол.
Багато люблять сурмити про старіння Європи або Китаю, але, як зараз буде видно, Росія рухається в тому ж фарватері. Подивимося на кількість пенсіонерів у країні:
1992 рік – 35273 тис. чол.;
2005 рік – 38313 тис. чол.;
2010 рік – 39706 тис. чол.;
2015 рік – 42729 тис. чол.;
2016 рік – 43177 тис. чол.
Звичайно, дані щодо кількості пенсіонерів мало що можуть сказати без інших показників, тому картина стає зрозумілішою в цілому, наприклад, в порівнянні з кількістю зайнятого в економіці населення (і безробітних):
1992 рік – 71905 тис. чол. (3889 тис. чол.);
2005 рік – 66683 тис. чол. (5242 тис. чол.);
2010 рік – 67493 тис. чол. (5544 тис. чол.);
2015 рік – 68389 тис. чол. (4264 тис. чол.);
2016 рік – 68430 тис. чол. (4243 тис. чол.).
Очікувана тривалість життя в Росії в 2016 році склала 71,9. Показник перевалив за 70 з 2012 року, зовсім як у далекому 1987 році, коли той став 70,1. З одного боку, можна порадіти тому, що в Росії з’явилося більше довгожителів-пенсіонерів, яких суспільство здатне утримувати. А чи здатна? Ємність російської економіки робочої сили до 2016 року знизилася порівняно з 1992 роком, коли кількість зайнятих громадян було на 3,5 млн. більше. Зростання числа пенсіонерів, а відповідно, зростання витрат на їх утримання сильніше тисне на меншу кількість найманих працівників. Про це нам постійно долдонят можновладці, мовляв, “грошей немає” і далі за текстом.
З одного боку хочеться дізнатися: де гроші? Адже пенсіонери на пенсію собі заробили, а зберегти і примножити їх минулий працю повинно було держава (тепер вже не обов’язково держава). Так що ж, розтринькали гроші або розпихали по кишенях? Питання це риторичне. З іншого боку, як влада буде вирішувати склалася “проблему” довгожительства власних громадян без грошей? Як показує тенденція, влада вирішила піти по шляху найменшого опору і збільшити пенсійний вік. Але якщо ємність економіки не дозволяє сьогодні влаштувати всіх працездатних – не пенсіонерів, що буде, коли до працездатним на ринку робочої сили додадуться відбулися пенсіонери? Найімовірніше, вони потраплять до лав безробітних. Хороша перспектива для літніх: сьогодні потенційний пенсіонер, завтра потенційний безробітний.
Тобто конкуренція на ринку праці посилиться і за робоче місце будуть боротися не тільки місцеві та іммігранти, але ще й “пенсіонери”. Якщо робочих місць буде недостатньо, а так завжди буває при капіталізмі, то це викличе зниження заробітної плати по країні, знизить рівень життя трудящих і, можливо, зменшить приплив іммігрантів. Невидима рука ринку встановить якийсь паритет, але на інших умовах. Капіталісти від цього безумовно виграють: оплата праці знизиться, до пенсії будуть доживати одиниці, витрати виробництва та бюджету скоротяться. Але різкі рухи в питанні про підвищення пенсійного віку будь-якої влади протипоказані, тому діє вона поступово, посилаючись на досвід Заходу, але не враховуючи історичні обставини.
Не дай бог, звичайно, таке всерйоз припустити, але не з того моменту, як пенсійні накопичення були прихватизовані, очікувана тривалість життя в Росії за статистикою стала рости не по днях, а по годинах? Але чур мене, чур.
Якщо говорити про інший капіталістичної “радості” – безробіття, то навіть вимирання населення не допомогло дефективним менеджерам з нею впоратися і, загалом, не повинно було допомогти. Причина вимирання – знищення виробничих потужностей в нашій країні протягом десятиліть і приватизація залишилися. Продуктивні наймані працівники заводів і фабрик були змушені зайнятися непродуктивних працею в торговому або фінансовому секторі або спитися і відкинути ковзани. Російську економіку скособочило на бік видобутку природних ресурсів та вивезення їх за кордон. Кому це було потрібно? Транснаціональному капіталу для того, щоб перетворити розвинену Росію вічно розвивається країну, качати з неї за дарма народне надбання, обкласти лихварською даниною і пр. Навіщо такий “феєричний” шлях був пройдений місцевими господарями життя? Щоб все у них було і нічого їм за це не було, а таке сьогодні можливо тільки при капіталізмі.
Соціалістична система господарювання і планова економіка не були заточені під Світовий ринок, так і вони створювалися не для задоволення інтересів транснаціонального меншини, а для задоволення інтересів більшості власної країни. Ті об’єктивні процеси, які підірвали соціалістичне пристрій, – тема окремої статті, але зживати комуністичні тенденції в СРСР почали ще з 1953 року. Нехтуючи економічними законами соціалізму, партноменклатура зійшла з наукового шляху ведення справ і стихійні процеси ринку не змусили себе довго чекати.
Економічні “завоювання” Жовтня зберігалися в радянському суспільстві досить довго. Деякі, наприклад, 8-годинний робочий день, дихають на ладан і сьогодні.
Частиною, з-за високої соціальної забезпеченості трудящих, частиною, з-за зношених виробничих фондів, частиною, з-за втрати економічних зв’язків після розвалу СРСР багато радянські підприємства після скасування монополії держави на зовнішню та внутрішню торгівлю розорилися. Одні були скуплені світовими конкурентами і пущені на металобрухт, а інші крізь кров, піт і сльози трудящих вистояли. Що ж стосується соціальної забезпеченості, то буржуазна влада за час ліберальних реформ зробила все можливе, щоб цей соціалістичний пережиток подолати.
Давайте подивимося на зарплати і пенсії російських громадян в доларах США. Чому в доларах? Тому що сьогодні основною світовою валютою є долар і, в основному, всі розрахунки на світовому ринку, в тому числі на світовому ринку робочої сили, здійснюються в доларах США.
2000 рік – 2223 руб. – 694,3 руб. – 79,3$ – 24,8$ (середній курс за рік до 28 1)
2005 рік – 8555 руб. – 2364 руб. – 301,2$ – 83,2$ (середній курс за рік 28,4 до 1);
2010 рік – 20952 руб. – 7476 руб. – 686,9$ – 245$ (середній курс за рік до 30,5 1)
2015 рік – 34030 руб. – 11986 руб. – 544,5$ – 191,7$ (середній курс за рік 62,5 до 1)
2016 рік – 36746 руб. – 12391 руб. – 565,3$ – 190,6$ (середній курс за рік до 65 1)
Дивлячись на вищенаведені цифри, важко однозначно сказати, коли в буржуазній Росії жилося добре. У рублях зарплати і пенсії ростуть як на дріжджах, а ось в доларах немає. За офіційними даними інфляція з 2000 року по теперішній час становила близько 200%, за неофіційними близько 500%, а якщо рахувати з 2005 року, то 110% і 190%, відповідно. Не варто забувати про те, що з 2005 року йде повзуча монетизація, яка перетворила більшість соціальних пільг грошові компенсації, а інфляція перетворила грошові компенсації на фарс. Мало хто говорить про інфляцію в США, але і така існує. З 2000 року долар знецінився приблизно на 40%. От і рахуйте свої доходи, виходячи з вищесказаного.
Інфляція – гарна підмога для заангажованих статистиків. Гроші знецінюються, товари і послуги дорожчають, а разом з цим росте обчислений в грошах ВВП країни! Просто вписуй у таблиці кожен рік нові ціни – ось і приріст порівняно з минулим роком. Інша справа, коли розмова заходить про натуральних показниках: метрах, тоннах, гектарах. Тут величезні грошові прирости стають на повірку копійчаними. Давайте подивимося на вантажообіг і пасажирообіг транспорту в буржуазної Росії.
1992 рік – 4,9 трлн. т. км., 681,2 млрд. пас. км.;
2000 рік – 3,6 трлн. т. км., 496,2 млрд. пас. км.;
2005 рік – 4,7 трлн. т. км., 473,3 млрд. пас. км.;
2010 рік – 4,8 трлн. т. км., 484,0 млрд. пас. км.;
2015 рік – 5,1 трлн. т. км., 530,0 млрд. пас. км.;
2016 рік – 5,2 трлн. т. км., 519,8 млрд. пас. км.
Хочу дати, як ілюстрацію, ще кілька цифр з минулого століття. Це пікові показники вантажообігу і пасажирообороту в РРФСР:
1988 рік – 6,8 трлн. т. км.(піковий показник), 796,6 млрд. пас. км.;
1990 рік – 6,3 трлн. т. км., 822,7 млрд. пас. км (піковий показник).
Є багато “але”, але такі показники були можливі 37-39 років тому! Таким чином росіяни стали менше подорожувати по своїй країні, у них немає на це грошей. Проїзд і проліт всередині країни настільки дорогі, що, дійсно, простіше полетіти в Ізраїль або Грецію, ніж на Байкал або Чорне море, не кажучи вже про недосяжний для гаманців трудящих Приморський край.
Двадцять і більше років тупцювання на місці показників вантажоперевезень доводять лише те, що розвиток російської економіки на капіталістичних рейках зайшло в глухий кут.
Ще декілька важливих показників, якими хизується сьогоднішня влада, наприклад, про введення в дію загальної площі житлових приміщень. Тут буржуазна Росія б’є рекорд за рекордом, навіть радянські показники 40-річної давності відстають, але незначно.
1986 рік – 72,3 млн. кв. м.;
1987 рік – 72,8 млн. кв. м. (піковий показник);
1992 рік – 41,5 млн. кв. м.;
2000 рік – 30,3 млн. кв. м.;
2005 рік – 43,6 млн. кв. м.;
2010 рік – 58,4 млн. кв. м.;
2015 рік – 85,3 млн. кв. м. (піковий показник);
2016 рік – 80,2 млн. кв. м.
Питання лише в тому, чи може населення отримати введені в дію метри житлової площі у власність? Без посередників – приватних банків, немає. Вартість квадратного метра житла в Росії в різних містах значно різниться, але одне безсумнівно, там де метр житла коштує найменше, там найменші заробітні плати. Винятки можливі, але на те вони і виключення, щоб бути дуже рідкісними. Лідерами по будівництву житла в останні роки є Москва і Московська область, в потилицю дихають їм Краснодарський край і Санкт-Петербург. Навіть недосвідчена в ріелторському справі людина скаже, що житло сьогодні коштує мільйони рублів (Москва – 190, МО – 100, СПб – 84, Краснодар – 48 тис. руб. за кв. м. в середньому в серпні 2017 року). А хто сьогодні отримує мільйони? Думаю, всі прізвища легко можна знайти в журналі Forbes.
В СРСР житло можна було отримати в порядку черги, але багатьом доводилося чекати по 5-10 років. Вдумайтеся, чекати, а не платити шалені гроші. Так само в пізньому СРСР були житлові кооперативи, де (спрощено) люди гуртом будували багатоквартирний будинок, наймали на свої гроші будівельників.
Сьогодні мало того, що забудовники-капіталісти продають квартири з прибутком для себе, деруть за чотири бетонних стіни втридорога, так ще в процес купівлі-продажу втручаються паразити-посередники. Натомість, Ви можете отримати квартиру негайно! Вірніше квартиру отримає банк, який вніс велику суму, а Ви просто буде співвласником, поки не виплатите борг з відсотками.
Іпотечний кредит – це економічна пастка, вибратися з якої не всім під силу. А якщо враховувати, що працює не гарантоване робоче місце при капіталізмі, то іпотека стає не тільки накладними, але і ризикованим підприємством. Звичайно, від будь-яких ризиків може убезпечити страхова компанія – ще один паразит-посередник. Капнувши ще глибше, можна розгледіти витрати на адвокатів, ріелторів, нотаріусів тощо
Життя при капіталізмі настільки змінила свідомість радянських людей, що всі ці побори і паразитизм здаються їм самі собою зрозумілими і навіть справедливими. На всі доводи йдуть одні і ті ж відповіді: не можеш, не берись або працюй краще і більше. Інші радять, мовляв, треба вкладатися в житловий об’єкт на етапі будівництва, але і тут ніяких гарантій вкладникам ніхто надати не може. Побудують – добре, не побудують – сам винен.
Закінчимо аналіз показниками консолідованого бюджету РФ, вірніше його дефіцитом:
2013 рік – мінус 848,2 млрд. руб.;
2014 рік – мінус 845,6 млрд. руб.;
2015 рік – мінус 2819,5 млрд. руб.;
2016 рік – мінус 3142,1 млрд. руб.;
2017 рік (прогноз) – мінус 1923,8 млрд. руб.
За 17 років президентства Путіна-Медведєва-Путіна (з 2000 року) російський бюджет був профіцитним 11 разів, дефіцитним 6 разів. Якщо дивитися дані за останні 7 років, включаючи прогноз на нинішній 2017 рік, то рахунок 2:5 на користь буржуазної влади, яка не втомлюється обіцяти наївним трудящим кисільні береги. Що означають всі ці цифри “профіцитів” і “дефіцитів” консолідованого бюджету? Як це не дивно буде звучати, але рівним рахунком нічого хорошого для трудящих.
Ми живемо при капіталізмі, а це значить, що всі “профіцити бюджету буде класти собі в кишеню клас капіталістів за заздалегідь відпрацьованим схемами: через федеральні програми, дотації регіонам, витрати на держапарат або через зарплати дефективних менеджерів, депутатів, сенаторів та ін. “Дефіцити” бюджету будуть покриватися за рахунок трудящих: урізання соціальних програм, статей витрат у бюджеті; підвищення тарифів, акциз, податків; утримання на високому рівні ключової ставки ЦБ; закордонні і внутрішні позики. На крайній випадок завжди можна взяти гроші в борг у власного ЦБ, тобто зробити емісію грошей! Дивлячись на те, що маса готівкових та безготівкових грошей в обігу збільшилася з 2000 року в 50 разів (з 714,6 млрд. руб. до 38418 млрд. руб.) за вдосконалення фінансової системи (прискорення оборотності оборотних коштів), а реальна економіка (промисловість і сільське господарство) буксують на місці, тобто товарна маса не зростає пропорційно грошовій, то гроші знецінюються, а разом з ними доходи та заощадження трудящих.