Вся Росія буде Донбас. Як діячі режиму Януковича борються з Майданом у РФ

Після жорсткого розгону мітингу російської опозиції 12 червня 2017 інтернет облетіли фото великого чоловіка у формі Омону Росгвардии, в якому журналісти впізнали колишнього командира українського «Беркута» — полковника Сергія Кусюка, який брав участь у розгоні виступів на Майдані Незалежності під час Революції гідності і потім втік в Росію. Він такий не один.

У Москві Кусюк займався тим же нехитрим ремеслом – розганяв акцію протесту, боровся проти «Майдану». Приклад Кусюка досить показовий – багато колишні діячі авторитарного режиму Януковича, поваленого в Україні, знайшли нову батьківщину в Росії, поповнюючи ряди найбільш радикальних противників демократичних змін.

«Донбассизация» на марші

Про процес «донбассизации» російської політики політологи заговорили ще в 2014-15. Активні учасники подій «російської весни», відчувши підтримку Кремля, тоді намагалися експортувати свій досвід і в російські реалії. Відомий російський політолог Валерій Соловей говорив: «Крим і Донбас викликали колосальну динаміку, яка змінить ситуацію в Росії. Головне її наслідок – зняття табу на насильство, більше того, його легітимація. Протягом року телебачення давала росіянам, що можна зібрати групу з 10-15 «чітких пацанів» і йти захоплювати міську адміністрацію. Можна зірвати прапор і повісити новий, тоді про вас будуть говорити як про героїв і патріотів».

Дійсно, ще кілька років тому могло здатися, що набравшись бойового досвіду «герої Новоросії» пред’являть свої претензії на владу і в Росії. Однак Кремль, пильно відслідковує будь-які прояви низької активності, придушив у зародку всі амбіції польових командирів. Деякі, як організатор захоплення Слов’янська Ігор Гиркин, ведуть тепер життя маргінальних критиків режиму, інші, як колишній командир «Оплоту» Жилін, загинули в неясних розборках вже на території Росії.

Трапляються і більш екзотичні історії: одного з учасників харківських заворушень весни 2014 Андрія Бородавку російські спецслужби видворили з Росії в Україну, де він дав свідчення СБУ про фінансування Адміністрацією Президента РФ проросійських радикалів.

Проте певний елемент брутальності в російську політику події в Україні привнесли. Під час тих же протестів 12 червня в Москві соцмережі повідомляли про сутичці одного з опозиційних активістів Іллі Яшина і лідера прокремлівської організації SERB «Гоші Тарасевича». Останній вкрай одіозна особистість – «Тарасевич» (справжнє ім’я Ігор Бекетов), колишній «титушка» з Дніпропетровська, брав участь у подіях «російської весни» 2014, потім втік до Росії, де організував бригаду відморозків (ще один «активіст» — Олександр Петрунько, учасник харківського «антимайдана»), що спеціалізуються на напади на російських опозиціонерів.

Організація SERB (South-Eastern Radiсal Bloсk, назва немов у реп-групи з афроамериканського гетто) відзначився серією хуліганських витівок в Москві, користуючись незмінним заступництвом російської поліції. Вони із завидною постійністю громлять «народний меморіал» на місці вбивства Бориса Нємцова, облили зеленкою всесвітньо відому письменницю Людмилу Улицьку і лідера опозиції Олексія Навального (який ледь не втратив зір після їх нападу), били й закидали пральним порошком пенсіонерів, які виходили на антивоєнні пікети.

Навіть за російськими мірками ці витівки були за межею – і деякі блогери з «патріотичного табору» бурчали про те, що банда Тарасевича експортувала з України методи «титушек» (наприклад, обливати супротивників «зеленкою») і дискредитує патріотичний рух. Тим не менш, провокатори з SERB продовжують колобродити, користуючись підтримкою «силовий даху».

«Спасителі» України

Але це самий нижній поверх російської політики, декілька вище в харчовій піраміді розташувалися колишні представники режиму Януковича, знайшли притулок у Росії. Деякі колишні високопоставлені чиновники міцно окопалися в окупованому Криму, формуючи свій клан, діючий в кращих донецьких традиціях.

Колишній глава МВС Захарченко, безпосередньо відповідальний за кровопролиття на Майдані, став власником приватного охоронного підприємства «Беркут» в Криму, куди працевлаштовує своїх колишніх підлеглих. Він же заснував фонд допомоги донбаським сепаратистам «Південний схід».

У Криму окопався і колишній міністр оборони Павло Лебедєв (власне ще до падіння Януковича він зосередив у своїх руках ряд активів на півострові). У аннексированном Криму він велика постать – йому належать будівельна компанія «Парангон», що контролює 40% будівництва в Севастополі, агрофірми, готельний комплекс «Аквамарин» та аквапарк «Зурбаган».

Лебедєв робить кар’єру вже в російській політиці, цілячись у крісло губернатора Севастополя, для цієї мети він організував рух «Ми — севастопольці». Колишній міністр зібрав навколо себе групу з колишніх українських силовиків часів Януковича, в неї входить зокрема екс-голова СБУ Олександр Якименко, її «штабом» є курортний комплекс «Аквамарин».

Колишній глава уряду України Микола Азаров, навпаки, бачить себе лідером української контрреволюції. 3 серпня 2015 він оголосив про створення Комітету порятунку України – своєрідного контрреволюційного уряду у вигнанні. Його соратниками по Комітету стали колишній депутат-регіонал Володимир Олійник, один із авторів «законів диктатури» в січні 2014, і одіозний проросійський радикал з Одеси Ігор Марков (цікаво, що при президенті Януковичі він опинився у в’язниці і був «звільнений революцією»).

Олійника «комітетники» бачать майбутнім кандидатом у президенти України, після падіння влади Порошенко. Характерно, що також знайшов притулок у Росії екс-президент Віктор Янукович не увійшов до складу цієї організації. Між ним і угрупуванням Азарова явно пробігла кішка. Азаров неодноразово дорікав його в боягузтві під час революційних подій в Києві, а Марков прямо сказав, що йому місце на лаві підсудних поруч з Порошенком. Представники Комітету активно ходять по російським ток-шоу, розповідаючи про жахи «Майданної України».

Свій «союз політемігрантів і політв’язнів» організували та всілякі функціонери «антимайданов» і сепаратистських організацій, які втекли в Росію. У його керівництво входять активістка «антимайдана» з Миколаєва Шеслер Лариса, колишній «народний мер» Миколаєва Дмитро Ніконов і професор Олексій Самойлов з Харкова, колишній проректор Міжнародного слов’янського інституту, один з активістів «Харківської Народної Республіки», обмінений СБУ на українських полонених.

Ця організація ставить за мету звільнення своїх однодумців з українських в’язниць, також її активісти періодично беруть участь в антиукраїнських акціях в Москві, разом з місцевими шанувальниками «Новоросії» пікетуючи українське дипломатичне представництво і тероризуючи Український культурний центр у Москві.

Незважаючи на те, що вплив на російську політику цих емігрантських груп невелика, вони продовжують залишатися своєрідним «бродильним елементом» для найбільш агресивних сил, що прагнуть до розв’язування терору проти інакомислячих у Росії, під приводом боротьби з «привидом Майдану».

«Батя намагається»

Особливу роль відіграє в російській політиці і екс-президент Віктор Янукович. На його частку випадає роль «легитимизирующего фактора» стосовно російської агресії проти України.

Ще 1 березня 2014 року Янукович звернувся до Путіна з листом з проханням використовувати російські війська для наведення «порядку» в Україні. Копію цього листа демонстрував нині покійний представник Росії в ООН Чуркін, обґрунтовуючи агресивні дії своєї країни у відношенні України.

Однак потім цей лист таємничим чином зникло – в 2017 році російська сторона, відповідаючи на запит української Генпрокуратури, заявила про те, що ніяких листів від Януковича офіційні органи влади не отримували. Легітимацією російської версії подій в Україні було присвячено та інтерв’ю Віктора Януковича американському режисерові Оліверу Стоуну, яке увійшло в пропагандистський фільм «Україна в огні».

В подяку Віктор Янукович отримав як мінімум три резиденції в Росії – офіційну в Ростові, на території закритого котеджного селища; в елітному поселенні для топ-менеджерів і силовиків Срібний Бор в Москві; а також на курорті в Сочі. А сину Януковича Олександру (горезвісному «Саші-стоматолога») було дозволено інтегруватися в російський бізнес, щоб інвестувати вивезені з України кошти «сім’ї».

У травні 2014 він відкрив в Петербурзі фірму «Арсенал-інвест», що займається бізнесом в галузі фінансів і нафтопродуктів, а також дочірню компанію «Арсенал-Істейт», яка веде будівельні проекти. Українське видання «Апостроф» повідомляло з посиланням на свої джерела, що ділові інтереси Олександра Януковича тісно пов’язані з лідером Чечні Рамзаном Кадировим, і він часто «по справах» буває в Об’єднаних Арабських Еміратах.

У пресі також з’являлася інформація про те, що Янукович-молодший планував брати участь у проектах з інвестування в нерухомість Чорногорії, проте як такий, що перебуває під санкціями ЄС, він навряд чи зможе вести бізнес у цій балканській республіці. Організація Тгапѕрагепсу International у своїй доповіді повідомляла про те, що синові екс-президента Януковича належить будинок в підмосковній Барвисі (вартістю в 52 млн. доларів) і яхта з промовистою назвою Bandido.

Колишній президент Янукович залишається в грі і на глобальному полі. На початку 2017 в інтерв’ю The Wall Street Journal Костянтин Килимник, співробітник американського політтехнолога Пола Манафорта, який працював з Януковичем і Партією регіонів, повідомив про те, що він розробив план «Маріуполь», згідно з яким Янукович міг би повернутися в Україну в якості правителя «окремих районів Донецької та Луганської областей», де-факто контролюються проросійськими сепаратистами. План залишився на рівні прожектів, проте коридор можливостей для екс-президента зберігається донині, а «донбассизация» російської політики триває.

argumentua.com