Ігор Алтушкін заради міді завалить Челябінськ відходами Томинского Гзк

Місцеві жителі активно протестують, але їм залишається сподіватися лише на те, що проект Гзк виявиться економічно марним. Це єдине, що допоможе їм не опинитися на звалищі відходів.

У Челябінській області розгорівся скандал навколо будівництва Томинского Ipo Російської мідної компанією (РМК). Її власник – російський бізнесмен і патріот Ігор Алтушкін – має намір трохи заробити на сировинному проекті. Більшість мешканців інших регіонів РФ про Томинском Гзк, зрозуміло, не знають, але це старий і добрий проект, який тягнеться ще з радянських часів.

Недалеко від Челябінська знаходяться поклади мідно-порфірових руд, що володіють дуже низьким вмістом металу – 0,3% в середньому. Однак, оскільки в РФ існують певні складнощі з сировинною базою мідної промисловості (на Уралі велика частина родовищ вироблена, а Удоканское родовище в Східному Сибіру ніяк не можуть розробити), то в таких умовах будь-поклади мідних руд можуть здатися стоять. Вся детальна інформація про проект знаходиться тут.

Коротко – проект спочатку був державним, але з початку 2000-х років контроль над Південно-Уральської гірничорудної компанією, що веде розвідку, перейшов в руки структур бізнесмена Ігоря Алтушкина. До речі, хоча Алтушкін в травні цього року був нагороджений “Володимиром Путіним” орденом Дружби, він починав свій бізнес в наскрізь кримінальному середовищі, в якій кегебисты і місцеві уральські бандити без всякої “дружби” ділили металургійні підприємства.

Мідний комплекс Уралу в кінцевому підсумку був захоплений Іскандером Махмудовим і Андрієм Козицыным (Уральська гірничо-металургійна компанія УГМК), соратником яких і був пан Алтушкін. На частку його Російської мідної компанії (РМК), створеної в 2004 році, випали самі спефицические і “несмачні” для Махмудова і Козицына активи. Наприклад, це Карабашмедь (Карабашский мідеплавильний завод), який вважається одним з найбільш брудних виробництв в північній Євразії, а місто Карабаш – одним з найбільш “вбитих” поселень на цій території (відвідування якого завжди залишає яскраві враження).

Також в компанію Алтушкина входять застарілий Кыштымский медеэлектролитный завод, Ормет, новий Новгородський металургійний завод (побудований у 2000-ті роки і оснащений німецьким, американським і фінським обладнанням), аналогічно новий “Уралгидромет” (в Свердловській області), а також ряд видобувних активів, серед яких можна виділити запущений в 2014 році Михеєвський ГЗК (все обладнання – імпорт). Головний недолік (за російськими мірками) Алтушкина полягає в тому, що він банківські кредити сприймає не стільки як засіб розпилу, але й намагається на них хоч щось побудувати.

Мабуть, цей олігарх ще міркує, що раз йому не дісталося халявної радянської інфраструктури, то доведеться з нуля створювати свою власну. Зрозуміло, мови про підвищення зарплат і поліпшення життя населення не йде – на тому ж новому Михеевском Гзк зарплати знаходяться в коридорі 20-30 тисяч рублів (у майстра – 35-40 тисяч рублів). Стан самого Алтушкина журналом Forbes, оцінюється в 1,8 млрд доларів, до речі. Плани РМК побудувати в 15 кілометрах від Челябінська і в 10 кілометрах від його водозабору масштабний Томинский ГЗК місцеву громаду і екологів серйозно стурбували.

Оскільки вміст металу в породі мізерна, ГОКу доведеться перелопатити справжні гори (28 млн тонн породи щорічно!), забезпечивши велике хвостосховище відходами, які спокійно можуть розноситься при сильному вітрі. Ну, кому таке сподобається? Тим не менш, піарники Алтушкина не сидять без діла і сумніваються в безпеці Томинского Гзк возять на вже запущений Михеєвський ГЗК. Якщо конфлікт з місцевими жителями буде якось залагоджено, то РМК залишиться лише вирішити дві головні проблеми подібних гірничо-рудних проектів в північній Євразії: забезпечити довгострокове фінансування і добитися рентабельності. З фінансуванням справи поки йдуть так: вартість проекту Гзк становить більше 1 млрд доларів (55-60 млрд рублів), і ці кошти обіцяє виділити Газпромбанк.

Це чималі гроші, для прикладу – Михеєвський ГЗК обійшовся РМК приблизно в 30 млрд рублів і зараз пан Алтушкін, стандартно реєструючий всі свої активи на кіпрські і британські офшорні компанії, шукає для нього стратегічних інвесторів. Можливо, навіть з Китаю. Рентабельність планованого Гзк в кінцевому підсумку впирається в ціну самої міді. У 2011 році на Лондонській біржі металів був зафіксований рекорд вартості тонни міді в 9000 доларів, але до грудня 2015 року вона впала до 4000 доларів. Зараз ціни трохи краще – близько 5670 доларів за тонну, але не ясно, чи буде продовжуватися їх ріст і далі. Це означає, що тільки для покриття інвестиційних витрат ГЗК повинен провести до 1,2 – 1,5 млн тонн мідного концентрату (не менше 250 – 300 тисяч тонн чорнової міді в кінцевому підсумку на інших підприємствах РМК).

Тобто, окупатися гірничо-видобувний комплекс почне лише через 6 – 7 років після введення в експлуатацію за умови виходу на планову потужність протягом трьох-чотирьох років і збереження поточних цін на мідь. Для Челябінської області це все, звичайно, виглядає сумним, бо регіон навіть при найкращому розкладі отримує сировинне виробництво з мізерною рентабельністю, чекати від якого серйозних податкових надходжень не варто. А як виглядають такі проекти челябінці прекрасно знають – недалеко від майбутнього Томинского Гзк знаходиться Коркинский вугільний розріз (входить в Челябінську вугільну компанію, ЧУК), один з найбільших в Європі. Їм володіє інший російський мільярдер – Костянтин Струков, на підприємстві якого (Дарасунский рудник в Забайкальському краї) у травні робочі оголошували страйк.

Жадібний олігарх, стан якого дорівнює 1 мільярду доларів, хотів урізати їм зарплати до самого мінімуму, а деяким взагалі не заплатити! Нагадаємо, що федеральні і обласні влади інвестували 2 млрд рублів на розселення мешканців аварійного селища Роза, будинку в якому стали руйнуватися із-за близькості до Коркинскому розрізу, а ось компанія Струкова свої гроші “зажала”.

У підсумку, нікого толком не переселили і люди досі живуть у разрушающемся селищі, який кожен день засинає вугільним пилом. І тут знаходиться основна проблема Ресурсної Федерації, що є сировинною колонією Європи: в ній немає ніяких реальних норм з охорони навколишнього середовища та відповідальності за її забруднення. Заводи олігархів десятиліттями засипають відходами тубільців, і нікого це не турбує. Великої компанії взагалі простіше заплатити сміхотворний штраф, ніж морочити собі голову якимись очисними спорудами і проблемами рекультивації запаскуджених територій.

Про що говорити, якщо така велика компанія як ГМК “Норільський нікель” тільки в минулому році закрила працював з 1942 року (!) Нікелевий завод у межах Норильська, який труїв щорічно місто пекельним кількістю викидів двоокису сірки. І закрила провадження лише тому, що воно буквально розвалюється від старості (радянський спадок не вічне). А не тому, що комусь стало шкода норільчан. Чи варто говорити, що в Європі або навіть більш “ліберальних” за нормами забруднення США “Норнікель” олігархів Володимира Потаніна і Олега Дерипаски був би вже давно закритий повністю.

rucompromat.com