Статистика зради

Статистика предательства

Кого було більше серед «зрадників Батьківщини» — письменників і студентів Литинститута або офіцерів КДБ, ГРУ і зовнішньої розвідки?

Вважаю, у колах інтелігенції особливий інтерес викликала опублікована в «Новій газеті» стаття Леоніда Млечина «Комітет держбезпеки має…» (див.
Показати повністю… № 98 від 6 вересня ц. р.) — про створений 50 років тому в КДБ СРСР Управлінні по боротьбі з ідеологічними диверсіями супротивника». На практиці це була таємна політична поліція, яка карала інакомислення та інакомислячих. Тобто могли за анекдот посадити. Як розповідав мені академік Микола Миколайович Покровський (6 років у Дубровлагє за участь у підпільному марксистському гуртку), на тій же политзоне відбував термін фотограф, який знімав у рідному місті не самі, скажімо так, презентабельні райони. У його вироку значилося: «Фотографування надуманих фактів»

Мені у статті Леоніда Млечина кинулася в очі фраза зі звіту чекістів: «Перевірені абітурієнти, що поступають в Літературний інститут імені М. Гіркого, і до здачі іспитів не допущено кілька осіб — на них надійшли компрометуючі матеріали».

Тобто була у хлопців мрія — потрапити в легендарний Будинок Герцена, в Літінститут, єдиний в СРСР. Пройшли творчий конкурс, приїхали. А їм на співбесіді не видали екзаменаційні листи. Без пояснень. Відправили геть. Поставили в принизливе становище перед знайомими на роки вперед. Адже там, в їх містечках, треба щось пояснювати. Ласкаво б не набрав необхідних балів за результатами вступних екзаменів… А тут що скажеш?

Тому визначимо чіткі межі розмови. Щоб не розтікатися. Диспозиція така:

— були студенти Литинститута, письменники — свідомо підозрювані у відхиленнях від ідеологічної лінії;

— були люди в погонах, стежать за ними, покликані плекати, не допускати шкоди Батьківщині.

І перейдемо до статистики.

Наскільки мені відомо, з 1960 по 1991 рік, до розпаду СРСР, за статтею 64 Кримінального кодексу «Зрада Батьківщині» не засуджений жоден випускник Литинститута, письменник. Були неповерненці. Найвідоміший — Анатолій Кузнєцов, випускник Литинститута, відповідальний секретар Тульського відділення Спілки письменників. Він залишився в Лондоні в 1969 році. З-за чого виник великий скандал. А ще — Аркадій Белинков (навчання в Літінституті в 40-е роки, арешт, 12 років в Карлаг, амністія в 1956-м, залишився за кордоном в 1968-м) і Сергій Юрьенен (невозвращенец 1977 року).

Інших — або видворили, або змусили виїхати. Солженіцина заарештували і… на літаку відправили в Німеччину. Виїхали за кордон Йосип Бродський, Георгій Владимов, Володимир Максимов, Віктор Некрасов, Василь Аксьонов, Сергій Довлатов, Володимир Войнович (у свій час його в Літінститут не взяли), Наум Коржавін (вступив в Літінститут в 1945 році, в 1947-му заарештований і відправлений у заслання, в 1956-му реабілітований, відновився в Літінституті і закінчив його у 1959-му), Анатолій Гладилін (вчився в Літінституті в 1954-1958 роках). Особливо відзначимо: всі вони — люди цивільні (цивільні), військової присяги не давали, і, в принципі, нічого злочинного в їх від’їзді в іншу країну не було і немає.

Нашій Батьківщині стало краще від їх від’їзду (видворення)? Або, навпаки, Батьківщина щось втратила? Питання обговорюється. Але ось факти незаперечні.

Візьмемо оплот держави (як прийнято вважати) — КДБ, Головне розвідувальне управління Генштабу (ГРУ, військова розвідка), зовнішню розвідку (до 1991 року — Перше головне управління КДБ та інші подібні служби. Всі нижчеперелічені особи — давали присягу, всі вони звинувачені і засуджені (очно або заочно) за статтею «Зрада Батьківщині».

Генерал-майор Головного розвідувального управління Генштабу Міністерства оборони Д. Поляків більше 20 років був агентом ЦРУ, здав 19 радянських розвідників-нелегалів і 150 агентів-іноземців.

Співробітник військової розвідки Н. Чернов передав ЦРУ тисячі документів про діяльність наших резидентур в США, Великобританії, ФРН, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Швейцарії.

Капітан КДБ Ю. Носенко здав декількох подвійних агентів, а також підтвердив інформацію про прослуховуючих пристроях в посольстві США.

Полковник зовнішньої розвідки Герой Радянського Союзу А. Кулак передав ФБР відомості про агентів КДБ в Нью-Йорку.

Капітан зовнішньої розвідки О. Лялін повністю розкрив агентурну мережу у Великобританії.

Нелегал зовнішньої розвідки Ю. Логінов працював як подвійний агент ЦРУ.

Полковник зовнішньої розвідки О. Гордієвський… Ну, його всі знають, що на Заході називають «другим найбільшим агентом британської розвідки в рядах радянських спецслужб».

А хто перший? Безумовно, полковник Головного розвідувального управління Генштабу Міністерства оборони Олег Пеньковський. Його вважають найбільш результативним агентом Заходу, а обсяги і важливість його інформації — винятковими за всю історію дій ворожих розвідок проти СРСР.

Далі для стислості — тільки звання та прізвища радянських офіцерів, які перейшли на бік «потенційного противника».

Військово-технічна розвідка: підполковник Ст. Вітрів, С. Ілларіонов, полковник Ст. Конопльов.

КДБ: майор В. Шеймов, Ст. лейтенант Макаров, заступник начальника Московського управління КДБ майор С. Воронцов, співробітник контррозвідки Ст. Юрченко, майор М. Бутков, старший лейтенант А.с Семенов, Б. Сташинський, А. Оганесян, Н. Григорян.

Військова розвідка: підполковник П. Попов, полковник С. Бохан, співробітник контррозвідки Західної групи військ Ст. Лаврентьєв, підполковник Ст. Баранов, майор А. Чеботарьов, Тобто Сорокін, майор А. Філатов, полковник Р. Сметанін, Н. Петров.

Зовнішня розвідка: майор А. Голіцин, майор С. Левченко, майор В. Різун, співробітник апарату радянського військового аташе в Угорщині Ст. Васильєв, співробітник Вашингтонської резидентури В. Кочнов, підполковник О. Морозів, полковник Ст. Ощенко, підполковник Л. Полещук, підполковник Б. Южин, співробітник резидентури в Марокко А. Багатий, підполковник Ст. Мартинов, полковник Л. Земенек, майор С. Моторин, підполковник Р. Вареник, Ст. Цукру, полковник Ст. Пигузов, полковник Ст. Гундарєв, В. Черпінський, підполковник Ст. Фоменко, підполковник Е. Рунге, майор С. Папушин, майор В. Мітрохін, майор В. Кузичкин.

Список не повний, із загальнодоступних джерел, і лише за 30 років, з 1960 по 1991-й. Але все одно зіставимо: два випускника Литинститута, що залишилися за кордоном, кілька письменників, вимушено або за своєю волею виїхали з СРСР, — і десятки випускників всіх курсів і вузів КДБ, ГРУ, Міноборони, потоптали присягу, священну військову присягу Батьківщині, засуджених за державну зраду, за роботу на іноземні розвідки.

І хто, питається, зрадив Батьківщину?

P. S.
У 1989 році 5-е Управління КДБ СРСР перейменували в Управління захисту радянського конституційного ладу. Зараз — 2-я Служба ФСБ (Служба захисту конституційного ладу і боротьби з тероризмом). Чому саме 2-я Служба, як повідомляє преса, веде оперативний супровід «економічного» справи режисера Серебренникова. «Робота за творчим спілкам» триває?