«Сінгапурський прецедент»: уроки для Криму

У 1962-му році 72% жителів Сінгапуру проголосували за вступ в Малайзії на референдумі. А вже через три роки парламент Малайзії виключив новопридбану територію зі складу держави, подарувавши Сінгапуру незалежність. Причина була в тому, що Сінгапур розмивав одноманітність метрополії. Він, населений китайцями, створював електоральну диспропорцію в Малайзії.

До приєднання Сінгапуру в країні було 50% малайців і 25% китайців.З Сінгапуром частка останніх доходила до третини населення, знижуючи «титульну націю» до менш ніж половини населення. У підсумку Малайзія воліла з Сінгапуром «розлучитися» – і через п’ятдесят років обидві держави почуваються досить комфортно.

Цей приклад могли б поставити на штандарти противники повернення півострова. Ті самі, які є не тільки в Росії, але і в Україні.
Для російського колективного несвідомого державне велич безпосередньо пов’язане з квадратними кілометрами

У разі сусідів нічого дивного немає – для російського колективного несвідомого державне велич безпосередньо пов’язане з квадратними кілометрами. Ці настрої вловлюють і місцеві опозиційні політики, які пропонують провести у разі своєї перемоги «новий референдум». І раз за разом натякають на те, що «прорадянський Крим» для нової України буде лише тягарем.

Причому у цих людей є прихильники і в Україні. Всі ті, хто пишуть, що немає сенсу будувати спільне майбутнє з тими, у кого інша картинка цього самого майбутнього. Всі ті, хто переконані, що зшивати розірване і склеювати розбите безглуздо й безперспективно.

Але «сінгапурський прецедент» – при всій своїй зовнішній тотожності – ніяк не може служити зразком. Цей сценарій став можливим як результат внутрішнього консенсусу. Сінгапур ніхто не відторгав силою зі складу Малайзії. Його новий статус не був підсумком зовнішньої стратегії на знищення малайзійської державності. Він не супроводжувався порушенням міжнародного права, військовою інтервенцією, анексією і окупацією.

А особливість Криму як раз в тому, що він не потрапляє ні під одне відоме геополітичне лекало.

Особливість Криму як раз в тому, що він не потрапляє ні під одне відоме геополітичне лекало

У післявоєнній історії немає прикладів, на досвід яких можна було б спертися. В цьому і полягає прецедент півострова – після Другої світової в світі відбулося лише сім анексій, але жодна з них не дає готових рецептів. Кримський прецедент виявився ширше самого півострова. Вся історія операції по зміні прапорів – це справжня міна сповільненої дії під міжнародне право.

Якщо закрити на нього очі, то виходить, що всім можна все. Включаючи силові сценарії для будь-якої спірної території. Яких по всьому світу вистачає з надлишком.

Питання Криму – це наріжний питання про те, яким буде весь 21-е століття

Хтось заперечить, що міжнародне право вже померло, і Крим лише підтвердив цей факт – і буде неправий. Тому що життєздатність міжнародного права вимірюється не винятками, які час від часу трапляються. Воно вимірюється тим, що всі ці винятки за останні 80 років можна перерахувати на пальцях двох рук.

І тому питання Криму – це не просто дискусія про те, що первинно: територія або люди. Питання Криму – це наріжний питання про те, яким буде весь 21-го століття. Москва може думати, що півострів сьогодні належить Росії. Насправді ж Крим після анексії став належати всьому світу. Хоча б тому, що від долі регіону цей самий світ сьогодні залежить як ніколи.

cripo.com.ua