Ехо Харкова: як зупинити дівчат на «Лексусах»

Эхо Харькова: как остановить девушек на «Лексусах»

20-річна дівчина, ігноруючи світлофор, вилітає на «Лексусі» на тротуар і підминає під колеса пішоходів. Шестеро загиблих.

Шок – від болю і горя. Але не тільки. Шок від того, що подібна трагедія в принципі виявилася можлива. Що її не попередили, хоча теоретично могли.

Як могли попередити десятки, сотні смертельних пригод на наших дорогах. Досить згадати, як нещодавно під Києвом троє молодиків напідпитку, розігнавшись на своєму авто просто у дворі житлового будинку, лоб в лоб протаранили маршрутне таксі. Пасажири маршрутки опинилися в лікарні. Молодці – на кладовищі.

Кажуть, дівчина-водій з Харкова вже потрапляла в поле зору поліції як порушник ПДР, і не раз. Але, проте ж, вона все одно залишалася за кермом – щоб в кінці кінців стати причиною мало не самого страшного ДТП в країні за останні роки.

Шок від того, що з цього тротуару на вулиці Сумській в Харкові міг йти кожен з нас. Або завтра буде йти. Сьогодні в Україні не захищений ні водій, ні пішохід. Навіть якщо останній не перетинає небезпечну проїжджу частину, а лише просто йде по вулиці…

Харківське ДТП ще кілька днів, напевно, буде в перших рядках інформаційних стрічок і соцмереж. Вкотре ЗМІ нагадують, що Україна – сумний лідер в Європі за кількістю смертельного ДТП. Дійсно, за роки незалежності на наших автострадах загинуло більше 160 тисяч чоловік. Понад мільйон отримали травми.

«Бєспрєдєл» на дорогах. Це той ворог, який завжди поруч: хоч у великому місті, хоч у селі. Той, який щохвилини може забрати життя.

Ми давно стали його заручниками. Чому? Бачу три причини. Безпекою руху на державному рівні не займалися до останнього часу – це перше.

Друге: людський фактор – масове наплювательство на ПДР і відсутність належної просвітницької роботи серед дорослих і дітей. Точніше – її просто немає.

І нарешті – технічний стан автомобілів і стан дорожньої інфраструктури.

Отже, по черзі.

Державне участь в темі. У грудні 2015 року в парламенті вперше в історії пройшли тематичні слухання, які проводив Транспортний комітет. Знайшли головну причину патової ситуації на дорогах – відсутність комплексної державної політики у сфері безпеки руху. Що це означає? Це означає, що не було відповідального за цю тему. Нею займалися кожен на своєму рівні і в міру свого розуміння і розуміння – МВС, Нацполиция, Мінінфраструктури, Міносвіти, Моз… Але не існувало органу, який би координував їх усіх.

Не було і фінансування. На безпеку на дорогах з бюджету виділялося 0 гривень 0 копійок.

У тому ж році був прийнятий закон про фото – і відеофіксації ДТП, який мав би забезпечити невідворотність покарання. Але …він досі не працює.

Зараз вже існує Стратегія щодо підвищення рівня безпеки руху, розроблено проект Держпрограми підвищення рівня безпеки до 2020 року. Над ним ще треба працювати, але він є.

Що стосується фінансів. В минулому році ми в парламенті прийняли пакет законів про створення Спеціального дорожнього фонду, який підготував Транспортний комітет. 5% від його наповнення будуть направляти на безпеку. Так з’явилася, нарешті, фіксована, законом захищена цифра— 5%.

На що ж ці гроші підуть? – питання принципове. Переконаний: їх слід використовувати у трьох стратегічних напрямках: зниження впливу людського фактору на ситуацію на дорогах, забезпечення відповідної дорожньої інфраструктури і – контроль за технічним станом автомобілів.

Звідки беруться «дівчата на «Лексусах»? Чому наші водії – чи не найбільш безвідповідальні в Європі (про них навіть анекдоти складають)? Тому що в нашій свідомості «порочне ген»: правила – не головне, лише б не спіймали при порушенні. У 38% випадків перевищення швидкості –головна причина ДТП в Україні.

Ми зобов’язані впровадити безумовну невідворотність покарання. Це – ключова умова.

А це значить – повинен нарешті запрацювати в реальності згаданий закон про фото – і відеофіксації ДПТ. І на дорогах повинна з’явитися автоматична система фіксації порушень. Як можна швидше.

Необхідно повсюдно оновлювати дорожню інфраструктуру безпеки (зовнішнє освітлення на небезпечних ділянках, острівці безпеки, підземні та наземні переходи, дорожні огорожі та ін.)

Слід вчити дітей поважати дорогу і її правила.

ДТП – перша за поширеністю причина смерті української молоді у віці від 15 до 24 років. І – друга за поширеністю причина смерті дітей у віці від 5 до 14 років.

У той же час у нас немає системного підходу до просвітницьких програм з питань профілактики ДТП серед молоді. Ні в школах, ні у садочках ви не знайдете окремо виділених курсів з елементарним ПДР. От цікаво, як це може пояснити Міносвіти?

До речі, в проекті Держпрограми про безпеку, яку я вже згадував, на просвітницькі цілі передбачається виділення 48,5 млн грн на три роки. Ці лише 0,6% від загального бюджету програми, шановні друзі. Тобто, лише 0,6% ми готові витратити на захист життя дитини, серйозно?

Вважаю, що при розподілі грошей на ці напрямки витрачати треба значно більше. Приділяти значно більше уваги. Прямо сьогодні, вже зараз.

Міжвідомча робоча група з розробки Держпрограми безпеки (є така група при Кабміні), в якій Транспортний комітет приймає участь, визначилася: слід створити координаційний центр (агентство) з безпеки дорожнього руху. Він буде коригувати дії відомств, які так чи інакше беруть участь в напрямку (Міносвіти, МІУ, Моз, МВС, Нацполиция), аналізувати їх роботу і в прозорому режимі розподіляти фінансування заходів щодо безпеки руху – залежно від їх актуальності чи невідкладності. І буде відповідати за результат.

Тільки при таких умовах наші дороги отримають шанс позбутися іміджу смертельно небезпечних.

Але і цього недостатньо.

Бо – це лише необхідна супровід взаємовідносин між людиною, автомобілем і іншій. Поки ми не навчимося відповідати за свої вчинки на дорозі, не засвоїмо її закон, який зрівнює всіх (багатих, бідних, молодих, старих) і не прощає помилок, а тим більше – паплюження,— до тих пір ми будемо змушені здригатися від чергових льодових кров трагедій.

Чекати вже нікуди. Пора діяти.

Ярослав Дубневич, голова комітету Верховної Ради України з питань транспорту