Михайло Подоляк: «Я б назвав це «реанімацією стабільно мертвого»

Михаил Подоляк: «Я бы назвал это «реанимацией стабильно мертвого»

Я б назвав це неоригінальною «реанімацією стабільно мертвого». Марним відволіканням нашого і без того занадто розсіяного уваги. Адже Нам справді нема чого більше робити, крім як обговорювати черговий прострочений політ/товар).

Втім, час зараз явно забарвлене в насичено/жовтяничні кольору, і тому настійно вимагає примітивізму і фейкових «героїв». Хіба в спробі політичного самовозвращения з глибокого небуття третього президента Ющенка є що то незвичайне? Людині, чия думка після 2010 року не цікавило навіть журналістів заштатних районок, банально стало нудно. «Якщо вже записної клоун з аферным розрізом очей Рабинович збирає 6-8 електоральних %, то чому і мені не пощипати настільки багату лоховскую травичку?»…

Адже Віктор Андрійович Ющенко — це синонім найсильнішого масового розчарування і первинного (а тому й особливо шокуючого) вбивства ключових суспільних сподівань. Нині відбувається… всього лише повторне їх добивання. А почалося все… холодним грудневим ранком 2005 року, коли стала очевидною абсолютна менеджерська недієздатність тодішнього президента. Його феєрична лінь, відразлива самозакоханість і яке/то немислиме в xxi столітті сільське фанфаронство не дозволили йому стати глобальним гравцем, які прийшли до влади на хвилі першого великого Майдану і сприятливих зовнішніх умов.

Утім, сам він до цих пір так і не зрозумів всю глибину того розтлінного шкоди, який приніс — знищення віри в можливість що/то змінити докорінно. Людина банально виявився повною противополжностью викликам часу та менеджерським завдань. А його дратівливий причмокиваюший стиль в якийсь момент став наполегливо нагадувати стиль такого собі царя-папи з «Бременських музикантів»). Багато пафосу, ще більше дурості і відверте позерство. При Ющенко система, порочна, огидна, але погано/бідно функціонувала, стала стрімко розвалюватися. Виник хаос, який і породив агресивний популізм, захлеснув країну. У підсумку замість складного внутрішнього діалогу ми стали використовувати технології розколу. Сьогоднішнє передчуття Громадянської і насичення органів влади кричущими баригами родом із ющенківської епохи… Сам ВА, до речі, вважає себе корисною людиною).

Так чи інакше, Ющенко — це не технологія. Це чергове неадекватне світосприйняття, яке тільки посилить соціальний негативізм. Додаткове підтвердження того, наскільки правляча еліта — навіть вчорашня — відірвана від реальності. Суцільний інфантилізм. А тому розбирати «reditus Ющенко» те аналізу «президентства» Рабиновича. Або обговорення переваг Ківи як партайгеноссе соціалістів. Такий собі суцільний «шостий палатник». Нещадний і галоперидольный. Клоунський фестиваль, настійно перетворює нас в оліго/націю). Продовжуємо насолоджуватися коктейлем з абсурдних шкурок…

Михайло Подоляк