Спочатку — ненависть. А кого ненавидіти — це вже як би потім

Сначала — ненависть. А кого ненавидеть — это уже как бы потом

Програма «Культурний шок»

Л. Рубінштейн― Ну, це, безумовно, реальність. Це не сьогодні почалося, і навіть не вчора. Починаючи з якогось моменту просто в суспільній атмосфері стало наростати ось це відчуття агресії такий, причому спочатку навіть якоїсь абстрактної.
Показати повністю… Я це відчуваю буквально шкірою — ось не на понятійному рівні, не на рівні того, хто що сказав, а ось прямо відчуваю. Знаєте, так буває. Я завжди був переконаний, що ненависть є первинною, а об’єкт вторинний. Ненависть виникає не тому, що з’являється хтось, кого…

С. Бунтман― Як сокира у спертому повітрі.

Л. Рубінштейн― Абсолютно вірно. Спочатку — ненависть. А кого ненавидіти — це вже як би потім.

Л. Рубінштейн― Якщо згадувати 30-ті роки… Це рима така дуже спокуслива, історична, тому що 30-ті роки тут, 30-е роки в іншій країні, з якої потім… з Німеччиною. 30-ті роки в СРСР (Німеччина далеко) були характерні тим же самим — саме ось цим нагнітанням ненависті, страху, страху перед ворогами, шкідниками, які всюди, страху перед закордоном, яка засилає до нас ворогів, шпигунів, шкідників. Ось ця ненависть, звичайно, кипіла. І ось ці мітинги робочих колективів, які вимагали розправи, вимагали смерті собакам, я думаю, вони були щирі. Звичайно, їх на ці мітинги, так би мовити, зганяли…

С. Бунтман― І рекомендували.

Л. Рубінштейн― Але в своїй ненависті вони були абсолютно щирі, звичайно.

С. Бунтман― От якщо послухати, до речі кажучи, в своїх передачах «Ось так», я неодноразово давав… Мітинги, які були в 37-му році. І там йде, от коли вже не знають, що говорити, там йде таке напруження, загострення, коли ось жінка починає говорити: «А ось ці зрадники. А ці…» І вона сама себе розповідає, тому що вона відчуває, що вона втрачає взагалі… вона втрачає і нитки, і сенс всього — і починає сама себе розгойдувати.