Микола Скорик: маловідомі сторінки з життя одеської лицеміра і негідника. ЧАСТИНА 1

Микола Скорик

Більшість українських політиків страждають «синдромом праведників»: вони вважають, що їм не в чому каятися ні перед законом, ні перед народом. А якщо у когось і є якийсь грішок, то він незначний і може бути викуплена носінням вишиванки або стократным виконанням гімну. Але більш всього вони сподіваються на те, що українці так і не дізнаються секретів їхнього минулого. Як, наприклад, народний депутат Микола Скорик, якому є що приховувати від своїх виборців…

До 2014 року Микола Скорик був майже невідомий за межами Одеси та Криму, та і потім він «прославився» в основному завдяки не прекращаемся дуалізму з Олексієм Гончаренком. У 2016 році їх ворожнеча досягла максимального напруження, однак за Скорика заступалися однопартійці, в той час як Гончаренко воював проти нього майже поодинці – а тому часто терпів поразки. Як, наприклад, під час своєї спроби підкласти колеги по Раді пакет сухарів з явним натяком.

Коментуючи цю подію, Микола Скорик з притаманною йому бадьорою упевненістю поспішив заявити, що Гончаренко – це підлий і безпринципний людина, «выкормленный минулим режимом», який за часів Януковича був другою людиною в Одеській облраді, поки самого Скорика «відправили на заслання в Крим».

Що ж, це було досить сміливе заяву для того, хто сам 8 років (з 2006 по 2014) був далеко не рядовим членом Партії Регіонів, а під час другого Майдану (листопад 2013 – березень 2014) навіть очолював Одеську обласну організацію. Ну а восени 2014-го Микола Скорик обирався народним депутатом за списком Опозиційного блоку – тобто, по суті, залишився в лавах регіоналів. Що ж стосується нібито «посилання в Крим», то вона, за даними SKELET-info, принесла Скорику непогані дивіденди, отримані ним у ході махінацій з бюджетними коштами. Втім, зараз ми розповімо вам все по порядку і докладно, надавши можливість самостійно з’ясувати, хто насправді є негідником і «выкормышем».

Коля і «дядя Льоня»

Скорик Микола Леонідович народився 29 листопада 1972 року в Одесі, де у 1989 році закінчив середню школу №121. У школі хлопчик Коля був розумний і старанним (це особливо відзначено в його біографії), він ходив у гурток ракетного моделювання, і навіть в 1987-му переміг на республіканському конкурсі юних ракетників. Може бути, він дійсно мріяв будувати справжні ракети, чому і поступив в Одеський політехнічний інститут (нині — національний політехнічний університет), але потім змінив свою спеціальність на життєву «Економіка і управління в машинобудуванні». В армії наш герой не служив, хоча володіє відмінним здоров’ям і навіть займався спортом, і взагалі його дитинство, юність і молодість були безхмарні і позбавлені багатьох проблем, з якими стикалися його однолітки. Тому що його родина володіла потрібними зв’язками – а на рубежі 80-90-х зв’язки вирішували все, як і сьогодні.

 

Зі шкільного альбому Коли Скорика

Їх сім’я була «науково-технічної»: отець Леонід Давидович Скорик був відомим фахівцем з електронного устаткування, а мама Людмила Залюбинская була фізиком (зараз вона доцент університету ім. Мечникова). Втім, в кінці 80-х Людмила Залюбинская займалася не стільки наукою, скільки політикою та громадською діяльністю: вона була одним з творців «Народного Руху» (особисто знайома з В’ячеславом Чорноволом) і Союзу українок, очолювала Комітет солдатських матерів Одеси (хоча Коля в армії так і не служив), а також була членом відомого в Одесі «Екоклубу» — дав путівку у владу Едуарду Гурвіцу. Наступні чверть століття Залюбинская була «національно-свідомою українкою Одеси» (на чому вона завжди акцентувала увагу), підтримувала обидва Майдану, проте вже восени 2014 року виступила з критикою нової влади.

Політика і громадська детальність давали їх сім’ї безліч знайомств і зв’язків, завдяки яким випускник політеху з дипломом економіста-менеджера відразу ж влаштувався на роботу в СП «Примор’я». Варто пояснити всю неординарність такого події. Отже, 1994 рік, на дворі перша хвиля скорочень і звільнень, знайти роботу непросто, а оплачувану тим більше. Але Миколи Скорика взяли на хорошу роботу не просто в комерційну фірму, а СП «Примор’я», що належало Леоніду Климову.

Леонід Клімов

Леонід Михайлович Клімов (1953 р.) це не тільки один з найвпливовіших і найбагатших людей Одеси (в кризовому 2014 році його статки оцінювали у 122 мільйона доларів), це один з її «тіньових господарів», зберігає своє високе становище ще з 80-х років минулого століття. Він благополучно пережив розвал Союзу, бандитські 90-ті, нескінченну війну за владу в місті між Едуардом Гурвіцем і Русланом Боделаном, два Майдану і п’ятьох президентів. При цьому його наближеність до Віктора Януковича, радником якого Клімов був у 2010-2014 рр., йому так і не відгукнулася. Вся справа в тому, що Клімов вміє не висовуватися чому даремно на публіці, хоча і не раз був фігурантом одеських скандалів, пов’язаних з незаконною забудовою прибережних ділянок міста.

 

Клімов розповідає Януковичу про підготовку Одеси до Євро-2012

У 80-х роках Леонід Клімов очолював Приморський районний пищеторг Одеського управління торгівлі, що в умовах радянського дефіциту робило його королем, мав зв’язки в усіх сферах. У 1989-му він навіть піднявся до заступника начальника управління торгівлі Одеського облвиконкому, але потім раптово «впав» до начальника ОРС Одеської залізниці. Мабуть, позначилася пройшла Одесі (і взагалі країні) хвиля зміни керівних кадрів. За наявною у SKELET-info інформації, це було пов’язано з тим, що Клімов занадто перестарався у своїх економічних махінаціях – в першу чергу спекулюю продуктами через мережі кооперативів. Але вже в 1990-му він залишив своє крісло і пішов у бізнес, відкривши своє перше МП «Прогрес». А в 1991-му разом з Аркадієм Шнайдером і Володимиром Лемзою заснував СП «Примор’я», що стало основою його бізнес-імперії, нині нараховує понад півсотні підприємств (без урахування офшорів і фірм-одноденок). Пізніше Клімов «кинув» Лемзу, а от що саме пов’язувало національно-свідомих батьків Миколи Скорика з радянським корупціонером Климовим, залишилося невідомим. Самі вони про це мовчать, а суперечливі чутки. Одні кажуть, що батьки Скорика мали з Клімовим якийсь спільний бізнес, а інші – що у працевлаштуванні Миколи не обійшлося без допомоги спритного і всюдисущого Гурвіца. Але як би там не було, син активісти «Руху» Микола Скорик був не просто прийнятий на роботу у фірму Леоніда Климова, але і дуже швидко став самим довіреною особою «дяді Льоні».

Дійсно, після року роботи в СП «Примор’я», поширеного в ЗАТ з численними відгалуженнями, Микола Скорик отримав крісло начальника відділу розвитку АКБ «Імексбанк» — фінансового центру групи «Примор’я», через який здійснювався весь бізнес Леоніда Клімова. А з кінця 1999 по травень 2006 Скорик очолював правління «Імексбанку», ставши, таким чином, особистим скарбником Климова – а таку відповідальну роботу навіть не кожному родичу довіряють!

Любов і долари

Якщо у вас виникло припущення про те, що, можливо, Микола Скорик — це людина кришталевої чесності і глибокої порядності, просто чесно виконував свою роботу, то поспішаємо вас розчарувати. Як аргумент можна було б використовувати той факт, що глава правління «Імексбанку» закривав очі на всі тіньові операції свого боса – і з цим не посперечаєшся. Однак є аргументи і вагоміше, що розкривають особистість Миколи Леонідовича в самому огидному світлі – і як чоловіки, як просто людини.

 

Катерина Карповська, екс-дружина Миколи Скорика

Ця історія почалася з його одруження в 1993 році на своїй колишній однокласниці Катерині Карповській, з якою вони зустрічалися кілька років. Через рік у них народилася дочка – Наталія Миколаївна Скорик. Однак незабаром молодий начальник відділу розвитку «Імексбанку» завів собі коханку, якій, немов за канонами жанру, стала краща подруга його дружини – Наталія Астанкевич. В результаті в 2001 році Микола Скорик і Наталія Карповська розлучилися, і кинута чоловіком чоловіком разом з мамою і дочкою Наталією виїхала на ПМЖ в ПАР, в Кейптаун. А Микола у 2003 році офіційно одружився на Астанкевич – стала Наталією Володимирівною Скорик (не плутати з його дочкою Наталією Миколаївною).

Друга родина Миколи Скорика

І не було б з цього ніякої біди, якби тоді ж Микола Скорик не відкрив в ПАР представництво «Імексбанку». До речі, в ракурсі цієї сімейної драми ніколи так і не задався питанням, а навіщо? Дійсно, які такі торговельно-фінансові операції пов’язували бізнес-імперію Леоніда Клімова з Південно-Африканською республікою, що у нього там був за інтерес, що йому там знадобилося представництво свого банку? Тільки імпорт апельсин? Адже експортувати звідти вугілля тоді нікому і в голову не приходило. І на цей рахунок є цікава інформація про те, що дана ідея була виключно аферою Миколи Скорика – з метою працевлаштувати свою колишню дружину Катерину Карповскую, призначену їм повноважним представником «Імексбанку» в ПАР. І вона не тільки отримувала від банку (точніше, від свого колишнього чоловіка) зарплату, але зуміла накопичити близько мільйона доларів, які перебували на рахунках «Імексбанку».

І Микола Скорик зачастив в ПАР, після чого в 2006 році у Катерину Карповській народилася друга дитина – син Даніель. Щасливий батько заметушився, і у нього ледь не стався повернення до колишньої сім’ї, але у 2007 році його друга дружина Наталя теж народила дитину (доньку Маргариту). Можна тільки уявити, які пристрасті тоді вирували в будинку Скоріков! А між тим, у 2006 році Микола Скорик обрався в Одеську облраду і став його головою, що змусило його залишити посаду голови правління «Імексбанку». І його відхід з керівної посади, то вимоги другої дружини Наталії призвели до того, що банк припинив перераховувати зарплату свого представництва в ПАР. Це ще можна було б списати на певні труднощі, але одночасно з цим Микола Скорик вдруге покинув свою першу сім’ю, переставши їх відвідувати і припинивши всяке спілкування.

Але це була тільки перша з влаштованих їм підлостей! Другою стала пропажа грошей з рахунків Катерини Карповській і її матері, що сталася в 2009 році. Ось так: були – а потім просто зникли! Карповська намагалася повернути гроші через суд — ось тільки подавала вона в Трудовий суд ПАР, який був не указ українському банку. Тоді вона спробувала відсудити гроші через український суд, найнявши для цього адвоката Юрія Костынюка. Справу розглядали в Київському районному суді Одеси, де відома своєю корупцією суддя Ірина Огренич (проти неї навіть порушували кримінальну справу) відхилила позов Карповській до «Імексбанку» і взагалі заявила, що немає ніяких документів, що підтверджують Карповська працювала представником банку в ПАР. Адвокат же Костинюк піддався тиску з боку відверто кримінальних особистостей, посоветовавших йому кинути цю справу.

А що ж Микола Скорик? А він з 2010 року обіймав посаду міністра фінансів АР Крим, перебуваючи під крилом нового кримського прем’єра Василя Джарти. Джерела SKELET-info повідомляли, що саме Микола Скорик віддав негласне розпорядження не тільки залишити ні з чим свою колишню дружину, але і ліквідувати всі документи, які підтверджували, що вона дійсно працювала представником «Імексбанку» в ПАР.

Саме мерзенне те, що відразу після того, як стараннями Миколи Скорика одеський суд відхилив усі позови його першої дружини Катерини Карпової, він зробив царський подарунок своїй другій дружині Наталії Скорик (Астанкевич). У березні 2011 року він записав на неї триповерховий «дачний будиночок площею 629 кв. метрів, розташований на березі моря в масиві «Золотий Бугаз».

Але і це був не фінал історії. Він стався в 2013 році, і був просто огидним. Залишилася без засобів Катерина Карповська, серйозно заборгувала за старими кредитами стільки, що навряд чи б змогла оплатити, влаштувавшись на просту роботу, від безвиході вирішила сама влаштувати аферу. Вона заявила, що її дітей нібито викрали злочинці (у кримінальному Кейптауні це звичайна справа) і почала збір коштів для їх викупу. Їй вдалося зібрати майже 400 тисяч доларів, які вона тут же і «спустила», коли аферу викрили. І знову відбувся суд, тільки тепер вже над самою Карповській. Вона отримала вирок: три роки обмеження волі з виконанням громадських робіт, і п’ятирічний термін на повернення 400 тисяч – інакше в серпні 2018 року вона сяде вже по-справжньому, причому на 15 років!

І що ж Микола Скорик, обобравший колишню дружину і штовхнув її на злочин? Він добре знає, що білій жінці в африканській в’язниці доведеться не солодко, а 15 років — це практично довічний термін. Але негідник просто «відморозився», роблячи вигляд, що ніколи не знав ніякої Катерини Коропової. І в цей же самий час, влітку 2013 року, він подарував своїй другій дружині Наталі ще один будинок – тепер вже в Ялті, у ЖКС «Південний берег».

Сергій Варіс, для

ПРОДОВЖЕННЯ СЛІДУЄ…