Міфи заважають побачити потреби

Мифы мешают увидеть потребности

Дані офіційної статистики про різке зниження народжуваності в Росії знову піднімають на перший план обговорення проблем трудової міграції.

Про міграцію в Росію сказано, здавалося б, уже все і всіма. Для людей, що живуть в ксенофобської середовищі, підживлюють себе відповідними поглядами, ясно, що всі біди країни від «понаїхали неросійських», під якими в більшості своїй маються на увазі мігранти з Середньої Азії і з Кавказу.

Для фахівців, що займаються міграційними та демографічними проблемами професійно, також досить давно все зрозуміло: населення Росії скорочується і це довгострокова тенденція. Ось останні дані Росстату: з січня по грудень 2017 року народжуваність в Росії знизилася на 10,9% порівняно з аналогічним періодом 2016 року.

Все це означає, що для виживання державі потрібні ресурси і трудові, і власне людські. В країні повинен просто хтось жити, про що регулярно нагадує директор Інституту демографії Вищої школи економіки Анатолій Вишневський. В іншому разі це вже не країна, а територія, причому величезна, яку треба або освоювати і облаштовувати самим, або це зроблять інші народи…

Втім, в останні роки в Росії тема міграції відійшла на другий план, чого теж є своє пояснення. У поданні російської влади і більшості вітчизняних ЗМІ міграція довгий час була заміною «внутрішнього ворога». На мігранта, насамперед, етнічно неблизького, завжди можна було перемкнути фокус суспільної уваги, щоб відволікти громадян від їх більш реальних внутрішніх проблем — падіння рівня життя, зниження якості і доступності освіти та охорони здоров’я, погіршення навколишнього природного і соціального середовища.

Однак після 2014 року тема міграції в Росії з відомих причин перестала бути актуальною. Несподівано з’ясувалося, що у нашої країни безліч зовнішніх ворогів, а роль внутрішнього ворога, відійшла до «п’ятої колони» — всім тим у російському суспільстві, хто не підтримує міжнародну (так і внутрішню) політику уряду.

У цих умовах проблеми міграції в Росії, як реальні, так і надумані відійшли на задній план. Фокус суспільної уваги змістився в іншу сторону. Однак демографічні проблеми країни при цьому нікуди не поділися, більш того, вони збільшуються рік від року і це питання так чи інакше треба вирішувати.

Вивченню цих проблем присвячено дослідження Центру стратегічних розробок (ЦСР), який підготував доповідь «Міграційна політика: діагностика, виклики, пропозиції». У ньому, зокрема, говориться, що без міжнародної міграції Росії не обійтися, оскільки «загальна спад чисельності працездатного населення до 2030 року, з 27 різними прогнозами, становитиме від 11 до 13 млн осіб».

У передмові до цієї роботи керівник напрямку «Людський капітал» ЦСР Лілія Овчарова зазначає, що навіть якщо нам вдасться істотно підвищити продуктивність праці, збільшити зайнятість працівників у віці 55 років і старше, замінити ряд рутинних професій роботами, ми не зможемо компенсувати до 2030 року втрату більше десяти мільйонів працездатних громадян».

Посилаючись на дані статистики, дослідники відзначають, що в РФ переважна більшість іноземних працівників нині — вихідці з СНД (близько 95%). Одноразово, відповідно Центральному банку даних обліку іноземних громадян, у Росії перебуває близько 4 млн мігрантів (в залежності від сезону, цей показник коливається приблизно від 3,7 млн до 4,1 млн), вказали при в’їзді мета «робота». Ще від 0,5 до 1 млн, за оцінками, працюють, в’їжджаючи з приватними або туристичними цілями.

З початку 1990-х років і до теперішнього часу депопуляція в Росії склала 13 млн чоловік, проте міграція (головним чином з країн СНД) частково компенсувала ці людські втрати на 9,3 млн осіб, говориться в доповіді. Сьогодні міграційний приріст населення складає приблизно 250-300 тис. осіб щорічно, однак з 2016 року відновилася, а з 2017 знову різко збільшилася природний спад населення РФ.

Компенсувати ці людські втрати можна буде тільки за рахунок припливу людей ззовні країни, проте, як наголошується в доповіді, «до цього часу резерви близькою в етнокультурному відношенні міграції в пострадянських країнах значною мірою вичерпані». «Чисельність росіян за період 1989-2010 рр. скоротилася в Казахстані з 6,2 млн до 3,8 млн, у Киргизстані — з 0,9% до 0,4 млн, в Узбекистані, за офіційною оцінкою, — з 1,6 млн до 0,8 млн, в інших країнах Середньої Азії та в Закавказзі скорочення було ще значніше. З цього часу їх чисельність продовжувала зменшуватися в результаті виїзду в Росію, так і старіння, депопуляції громад», — наводять дані дослідники.

Зазначимо, що тих росіян, які на сьогодні залишилися в країнах колишнього СРСР, вже дуже складно повернути в Росію, оскільки багато з них цілком вписалися в нову економіку своїх країн, мають там житло, а на історичній батьківщині їх чекають лише бюрократичні поневіряння і приниження.

Між тим, кількість прибуваючих на заробітки в Російську Федерацію етнічно близьких до російських українців і молдаван останні три роки також постійно скорочувалась. За інформацією укладачів доповіді ЦСР, майже 4 млн жителів країн СНД, які прибули в Росію на заробітки (за даними на жовтень 2017 року), абсолютна більшість — 2,82 млн осіб — становили громадяни Узбекистану, Таджикистану, Киргизії і Казахстану. Українців — трохи більше 332 тис., а молдован — 157 тис. чоловік. Дослідники пояснюють це тим, що у трудових мігрантів з Молдови і України <…> є альтернатива у вигляді виїзду на роботу в західні держави (тим більше з урахуванням введеного безвізового режиму з Європою)».

В ході презентації доповіді, один з його авторів — завідувач Центром якісних досліджень Інституту соціальної політики НДУ ВШЕ Катерина Деминцева зазначила, що система залучення висококваліфікованих фахівців (ВКС), на яку в Росії один час покладалися великі надії, на сьогоднішній день себе не виправдала. Проблема в тому, що основним критерієм високої кваліфікації іноземного фахівця в РФ є рівень зарплати, який в російському законодавстві визначається цифрою не менше 2 млн рублів на рік.

«З 2011 по 2016 роки було оформлено трохи більше 150 тис. дозволів на роботу для ВКС. Такі досить скромні результати (якщо порівняти з загальною кількістю виданих іноземцям дозвільних документів для роботи в РФ, исчисляющихся мільйонами) можуть пояснюватися двояко. Або у російської економіки немає більшої потреби у таких фахівцях, або, що більш імовірно, Росія поки недостатньо конкурентоспроможна серед розвинених країн за комплексом умов, пропонованих таким фахівцям», — йдеться в дослідженні.

У числі таких умов Деминцева, зокрема, називає успішний розвиток економіки країни, високий рівень заробітної плати. На її думку, Росії в першу чергу необхідно потурбуватися прийомом не стільки висококваліфікованих, скільки просто кваліфікованих фахівців.

Автори доповіді констатують, що сьогодні при великій об’єктивної потреби в мігрантах (і в силу великого скорочення працездатного населення РФ, а також з-за депопуляції), в ситуації, коли репатриационная модель міграції себе вичерпала, а в країну приїжджає все більше людей, погано знають російську мову, «у Росії не існує політики інтеграції, яка включала б в себе програми натуралізації (навчання мови, основ державності)». На їхню думку, введена система тестування на знання російської мови, основ законодавства та культури «значною мірою є профанацією», оскільки «практично не передбачає навчання, а тільки перевірку знань, причому на вкрай низькому рівні».

Демограф Анатолій Вишневський, який взяв участь в обговоренні доповіді, зупинився на тому, що потреби Росії в мігрантах відрізняються від потреб, скажімо густонаселених європейських країн. За його словами, «Росія — це не Данія, де щільність населення така, що люди стурбовані тим, що до них приїжджає дуже багато мігрантів. У Росії інші проблеми — економічні і демографічні, для вирішення яких міграція нам потрібна».

Експерт упевнений, що міграція, причому не тільки економічна та демографічна, але і соціальна, стане однією з головних проблем РФ на весь XXI століття. У зв’язку з цим, «потрібно створити в країні таку атмосферу навколо мігрантів, яка допомогла б зробити з них повноцінних громадян Росії», — зазначив Вишневський.

Директор Центру теоретичної і прикладної політології РАНХиГС Володимир Малахов в свою чергу підкреслив, що він категорично не згоден з вельми поширеною думкою про те, що люди, які приїжджають в Росію і країни Заходу з Азії і Африки, не хочуть інтегруватися, що вони сплять і бачать, як би нав’язати новій батьківщині свої звичаї та культуру. «Це міф, з яким треба боротися», — сказав він, зазначивши, що насправді все якраз навпаки.

«Важко уявити собі людину, яка їде в іншу країну, щоб плекати свою ідентичність. Він приїжджає не для цього, а для того, щоб підняти свій матеріальний рівень, вбудуватися в нове середовище і дати майбутнє своїм дітям — от мотивація більшості мігрантів. Вони готові і хочуть адаптуватися, розуміючи, що не досягнуть матеріального добробуту, якщо не будуть інтегруватися», — упевнений експерт. А повноцінна інтеграція, на думку Малахова, може бути лише тоді, коли задіяні її «структурні аспекти: повноцінне включення людини в суспільство, житло, легальне працевлаштування, навчання дітей в школі і так далі».