Іллєнко Андрій: гниле яблуко від засохлої яблуньки. ЧАСТИНА 2

ПРОДОВЖЕННЯ. ПОЧАТОК: Андрій Іллєнко: гниле яблуко від засохлої яблуньки. ЧАСТИНА 1

Андрій Іллєнко

Євген Карась не міг робити це від імені «Свободи», оскільки партія категорично заперечувала наявність у себе якихось «силових груп», але її партійні вожді поспіхом створювали власні загони і цілі армії (як Ігор Кривецький у Львові). Так, наприклад, з’явилися самопроголошені «батальйони», які сиділи в Києві і займалися тим, що захоплювали для себе нерухомість або підробляли рейдерством на замовлення. Карась пішов іншим шляхом: реанімував і розкрутив свою стару «С14», в лавах якої було багато «свободівців».

Коли Карася запитали, чи має це назва ставлення до «сакральної» неонацистської цифрі 14 (під якою мається на увазі гасло «We must secure the existence of our people and a future for white children»), то він заявив, що насправді воно читається як «Січ». І наплів якусь байку про те, що в друкарнях ОУН-УПА не було літери «і», а тому замість неї використовували цифру «1». Але невже в друкарнях Шухевича не було також літери «ч»? Наступного разу Карась вже розповідав казку про вибухівку «С4», а потім про те, що народився 14 числа…

На сьогоднішній день «14» найбільш відома у справі про вбивство письменника і журналіста Олеся Бузини. За нього обвинуваченими проходять Андрій Медведько (дуже близький до Андрія Іллєнка осіб, керував Печерським відділенням «Свободи», служив з Карасем в батальйоні «Гарпун», потім був одним із творців «С14») і Денис Поліщук (активіст УНА-УНСО, учасник АТО, по поверненню – член «С14»). Регулярні акції на їхню підтримку і з вимогою звільнення і виправдання влаштовували нардепи Ігор Мосійчук, Володимир Парасюк і Андрій Іллєнко. Також члени «С14» нападали на акції протесту лівих сил (соціалістів), брали участь у блокаді Лаври, били водіїв маршруток (за відмову возити безкоштовно учасників АТО) та відвідувачів кафе (за «сепарские пісні»), розгромили магазин «Емпоріум» (за змив графіті Майдану) і весільний салон Віктора Марченка (голови «Союзу радянських офіцерів»).

За визнанням самого Євгена Карася, «С14» нерідко отримує неофіційну вказівку зі стін управління СБУ: «розібратися з сепаром» або просто когось налякати. Проте хто насправді є тіньовим господарем «С14»? Інформація від джерел зводить всі стрілки до «Свободи» і конкретно Андрію Іллєнку, який продовжує користуватися послугами «С14» і зберігає близький зв’язок зі своїм колишнім помічником (хоча Карась і вийшов з лав «Свободи»). Так само як і до Майдану, зараз у київської «Свободи» формально немає свого силового крила, але неофіційно таким є «С14», завжди готова виконати прохання Андрія Іллєнка. Наприклад, допомогти в боротьбі з московськими попами» (про це нижче). Але Іллєнко користується її послугами не тільки в політичних цілях: зараз наявність власних «титушек», тим більше бойових і готових на радикальні дії, забезпечує хороші дивіденди від участі в переділі київського бізнесу. Зрозуміло, що на тлі столичних олігархів Іллєнко поки що лише дрібний клоп, проте ж і «С14» теж поки що «тренується» на нешкідливих інакомислячих.

Читайте також:   Журналісти виявили секс-бомбу під гідроенергетикою України

Під час і після Майдану

У грудні 2013 року Андрій Іллєнко увійшов в т. н. «Рада Майдану», де крім нього з лідерів «Свободи» були Олег Тягнибок та Олег Мохник. Цьому сприяло те, що у Іллєнко був депутатський мандат, чи ні феодальна влада над київською «Свободою», і друг Євген Карась зі своїми «хлопцями» з «С14», що сформували другу сотню Самооборони. Другу – значить, на якийсь момент під контролем Іллєнка була половина всієї Самооборони. І навряд чи він упустив цей момент, щоб не випросити для себе якихось «пряників». Правда, що саме він отримав, залишилося невідомим. Але навіть призначення його брата Пилипа головою Держкіно сталося аж у серпні 2014 року, вже через Порошенко. Чому ж так пізно?

На початку січня 2014 року сталася подія, яка ледь не зірвало Майдан і, можливо, трохи не знищило кар’єру невдалого Пилипа Іллєнка. Сталося ось що: під час традиційної смолоскипної ходи «Свободи» на честь дня народження Степана Бандери (1 січня), коли колона проходила повз готелю «Прем’єр-Палас», організатори ходи почали закликати радикалів «передати привіт» нібито знаходиться в готелі «повій, обслуговуючим іноземців та регіоналів». І в готель полетіла палаюча піротехніка.

Але хоча готель належав «VS-Energy international Ukraine» (російському олігарху Олександру Бабакову), вже через кілька годин керівництво «Свободи» сипало в прямому ефірі вибаченнями і жалями про цієї «провокації». Про причини такої переляканою реакції фанатів Бандери можна тільки здогадуватися, але ось що цікаво: пізніше журналісти спробували з’ясувати, хто був той чоловік з мегафоном, який закликав кидати в готель гарячі факела? Коли з нього віртуально «зняли шапку», то він став дивно схожий на Пилипа Іллєнка. Можливо, це могло дати відповідь на питання, чому після цього події Пилип Іллєнко раптом кудись зник і був обділений при весняному розділі пирога переможцями Майдану. Та й його братові Андрію тоді теж нічого не дісталося.

Читайте також:   Екс-глава «Укравтодор» Євген Барах очолив компанію в ICU

 

Пилип Іллєнко та «людина з мегафоном»

Зате 3 січня 2014 року Андрію Іллєнко його адвоката Сидора Кізіна, прямо на виході з Шевченківського РУВС, побила група невідомих. Хто і за що бив – так і не з’ясували, але з цього приводу ходила маса самих різних версій. Починаючи з того, що це була хороша інсценування (потерпілі так і не з’явилися до судмедексперта для зняття побоїв), і закінчуючи тим, що це була помста братам Іллєнко за витівку у «Прем’єр-Паласу». Причому, помста з боку своїх же «свободівців» (подейкували, що це могли бути люди Кривецкого).

Але після перемоги «Майдану» депутати від «Свободи» самі почали розпускати руки. 18 березня 2014 року нардепи Андрій Іллєнко, Ігор Мірошниченко та Богдан Бенюк увірвалися в офіс в. о. президента Національної телекомпанії України (НТКУ) Олександра Пантелеймонова і, застосувавши фізичне насильство, змусили його написати заяву про своє звільнення.

Андрій Іллєнко та Сидір Кізін

В якості приводу вони потім назвали показ на українському телебаченні процедури підписання приєднання Криму до Росії (анексії) та іншу «московську пропаганду». Даний інцидент не отримав ніякої оцінки правоохоронних органів, оскільки на чолі Генпрокуратури тоді стояв «свободівець» Олег Махніцький.

Але участь «Свободи» у влади було недовгим. Тому з осені 2014 року Андрій Іллєнко припинив подібні витівки, зробив вигляд, що не знає жодної «С14», і обмежувався лише словесними дуелями з образами так, максимум, склянкою води. Як, наприклад, під час жвавої дискусії з екс-регіоналом Миколою Скориком.

Про нинішню діяльність видатного українського патріота» Андрія Іллєнка та його соратників можна судити з останніх подій навколо Печерської Лаври. Спочатку 8 січня 2014 року кілька десятків членів «С14» заблокували в’їзд на території Лаври, потрясаючи транспарантами «Немає московській агентурі». Після того, як була створена видимість «народного протесту», група депутатів-праворадикалів на чолі з Андрієм Іллєнком склала запит в Мін’юст і РНБО щодо «припинення підривної роботи УПЦ МП».

Читайте також:   Через ТАСкомбанк переведено у готівку 4 млрд грн



Цим справа не обмежилася. Наступною метою «С14», зв’язок якої з Андрієм Іллєнком стає помітною неозброєним оком, стали редакція сайту «Союз православних журналістів» (атаку на неї очолив особисто Євген Карась) і Десятинний монастир. Варто зауважити, що увірвалися 25 січня 2018 року в редакцію націонал-радикали потім ставили в провину журналістам те, що знайшли у них «матеріали про Волинській різанині». Схоже, що нинішні послідовники Бандери хочуть заборонити українцям навіть читати на цю тему?

Куди серйозніше були події у Десятинного монастиря – невеликого самобуду, що з’явився ще в 2007 році біля місця, де колись стояв древній храм. Даний об’єкт давно є предметом господарського спору, однак «С14» і «Свобода» вирішили роздути з нього міжрелігійний політичний конфлікт. В ніч на 25 січня 2018 року двоє радикалів Олександр Горбань і Олексій Шемотюк, які потім назвали архітекторами (?), вирішили пограти в Геростратів і підпалити монастир. Їх затримали, але через кілька днів випустили на поруки нардепів Андрія Іллєнка та Ігоря Луценка. Тим часом 25 січня і 3 лютого монастир атакували вже члени «С14», маючи за спиною потужну депутатську підтримку від Іллєнко. У відповідь «ченці» Десятинного монастиря закликали усіх віруючих прийти на мітинг-молебень «в порятунок храму». І дійсно, 3 січня на місце конфлікту з’явилися сотні киян. Владі довелося терміново приганяти туди Нацгвардію, щоб уникнути серйозних зіткнень.

Можливо, саме цих зіткнень і домагається Андрій Іллєнко та його «побратими» з «С14». Але навіщо? Може бути тому, що православ’я – це останній незадіяний козир Кремля в Україні. Як показав досвід хресних ходів, організованих УПЦ МП в 2015-2107 роках, цю церкву в Україні підтримує дуже багато людей, в тому числі в Києві, і серед них є і ветерани АТО — які брали участь у хресних ходах і охороняли їх від нападу. І тут неважко здогадатися, що найкращий (і єдино можливий) спосіб розпалити криваву междусобицу в українському тилу, в тому числі в Києві — це зіштовхнути лобами віруючих УПЦ МП і націонал-радикалів. І виходить, що «свободівець» Андрій Іллєнко та погромники «С14», роздуваючи цей конфлікт, працюють в інтересах Кремля. Цікаво, як давно?

Сергій Варіс, для

Іллєнко Андрій: гниле яблуко від засохлої яблуньки. ЧАСТИНА 2 оновлено: Лютий 13, 2018 автором: creator

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *