Зерно&Масло. Чому аграріям треба готуватися до битви за майбутнє (ІНФОГРАФІКА)

Поки український АПК ставить нові рекорди, але вже сьогодні пора подумати, як заробити більше, пише Ділова столиця.

Фото: shutterstock.com

За підсумками 2017 р. експорт аграрної та харчової продукції України склав $17,9 млрд, в минулому році цей показник був на рівні $15,5 млрд. Оскільки весь український експорт до 2017 р. оцінюється в районі $40 млрд, то це досить значна частка. Найбільше аграрії експортують зернові культури (36,2%), на другому місці — рослинні масла (25,1%), на третьому — насіння олійних культур (11,3%).

Загальні дані можуть вселяти оптимізм, але при цьому важливо не випускати з уваги потенційні ризики. Враховуючи значення зерна та олії в структурі експорту, потрібно окремо зупинитися на цих двох сферах, щоб показати перспективи українського агроекспорту, де за презентабельними показниками криються як нові можливості, так і ризики, які необхідно грамотно хеджувати.

 

Зерновий фундамент

Вже п’ять років Україна збирає щорічний урожай зернових більше 60 млн т. Так, урожай 2017 р. Міністерство аграрної політики та продовольства оцінило трохи більше 62 млн т. Абсолютний рекорд урожайності був поставлений в 2016-му, коли зібрали майже 66 млн т зерна.

Більше третини від зібраного зерна, як правило, йде на внутрішній ринок, який показує тенденцію до стиснення. Наприклад, в Україні обсяг внутрішнього споживання зерна у 2017/2018 маркетинговому році (МР), як очікується, досягне 23,8 млн т, що майже відповідає показнику 2016/2017 МГ (23,7 млн т), але на 6% нижче, ніж у 2015/2016 МГ (25,3 млн т). Зниження внутрішнього споживання пояснюється поганими демографічними показниками, а також спадом у тваринництві.

У 2016/2017 МР (липень-червень) Україна експортувала майже 44 млн т зернових, що теж є абсолютним рекордом для країни. А у 2015/2016 МР (липень-червень) експортувала 39 млн т зерна, що, в свою чергу, на 13,5% більше, ніж у попередньому сезоні.

У грошовому вираженні експорт зернових культур приносить Україні близько $6 млрд щорічно за останні п’ять років. Це притому що в 2010 р. було $2,5 млрд, а в 2005-му — $1,4 млрд. Однак тривожним фактором є «зависання» експорту зернових на позначці близько $6 млрд при збільшенні обсягів самого експорту.

Якщо говорити про прогнози на нинішній маркетинговий рік, то, за даними продовольчої і сільськогосподарської організації ООН FAO, загальний експорт зернових прогнозується на рівні 40 млн т, що на 9% нижче рекордного рівня минулого року: експорт пшениці — 16,5 млн т, ячменю — 4,7 млн т, експорт кукурудзи — 19 млн т.

Називають дві причини зниження поставок. Перша: посилення конкуренції з РФ, яка в 2017 р. зібрала рекордний врожай пшениці. Друга: введення найбільшим покупцем української пшениці, Єгиптом, нових вимог до імпорту, які підвищують вміст білка з 11,5 до 12,5% для пшениці, купленої в Чорноморському регіоні. Очікується, що цей захід буде грати на руку РФ, де пшениця має більш високий вміст білка порівняно з Україною.

Кількість в якість

Яким би не було зменшення прогнозів експорту зерна на 2017-2018 роках, але в пресі і серед експертів за останні кілька років склалася думка, що Україна може подвоїти цьогорічний експорт зернових і зернобобових.

При цьому, звичайно, йдеться про обмежувачах: структура посівних площ, проблеми з логістикою, особливо з залізницею, негативний тренд розвитку тваринництва, необхідність модернізації парку сільськогосподарської техніки, поглиблення переробки. Так чи інакше, ідея кількісного зростання виробництва зерна впирається в питання якісного виміру українського АПК і суміжних секторів, де часто мова йде про горезвісну додаткової вартості.

Читайте також:   Тарифи на електроенергію для ТЕС хочуть підвищити на 25%

За логікою, Україна повинна бути зацікавлена в тому, щоб в сегменті АПК експорт мав велику додану вартість, а імпорт — меншу. Тобто у слові «агропромисловий» — головне «промисловий», а не «агро». «Експортної картою, витягнутої з економічного колоди АПК, аж ніяк не прикриєш внутрішнє неблагополуччя. Спад виробництва сільгосппродукції в минулому році порівняно з 2016 р. склав 2,7%, у тому числі рослинницької — 3,6%. І планка зернового експорту, в якому домінує фураж, піднялася до таких висот саме з-за цього глухого кута. При відсутності власних «хвостів» доводиться годувати чужу худобу. Поголів’я великої рогатої худоби, свиней безперервно скорочується. Останніх ми щорічно недосчитываемся по півмільйона. Раніше потребу тваринництва в фуражному зерні, а точніше, комбікормах, становила 14,5 млн т. Через занепалу галузь поснули більшість з 525 комбікормових заводів», — зазначає аграрний експерт Володимир Чопенко.
На його думку, додаткові ризики для аграрного експорту створюють структурні проблеми українського АПК. «Звичайно, збільшеному за минулий рік експорт рослинницької, тваринницької продукції та продуктів на 16,3% порівняно з 2016 р. можна радіти і аплодувати. Якщо ж копнути глибше, структура експорту маловтішна. З $17,9 млрд на продукцію рослинництва припадає $16,7 млрд», — говорить Чопенко.

За його словами, фактично це означає, що Україна як і раніше залишається сировинним донором для Європи, Азії та Африки: більше половини вирощеного зерна ми переправляємо за кордон. «Однак вагомі постачання не завжди приносять рекордну виручку. У 2016 р. Україна вивезла рекордний обсяг зернових — 40,2 млн т, що майже на 7,5% перевищував експорт 2015 р. Але через непостійність ринку, а саме — падіння світових цін на сировину, виручка залишилася на рівні 2015 р., близько $6,1 млрд», — підкреслив він.

Експерти звертають увагу і на соціальну складову структурних особливостей розвитку українського АПК, а також її вплив на формування експорту. «Ось вам і робочі місця, і додана вартість, що, як мантру, не перестають повторювати чиновники. Вони і експорт розглядають як діловий компонент. А соціальний? Хіба від стрімкого зернового експорту і вирученої валюти фермери стали багатшими, подешевшали хліб, м’ясо, молоко? Поляк купує свинячий ошийок за 80-90 грн, я — 130. У варшавському супермаркеті літр молока (3,2% жирності) коштує 15 грн, я купую по 22 грн, але 0,9 л жирністю 2,6%. І це при тому, що дохід середнього поляка втричі вище, ніж українця. Тому скільки завгодно можна дертися на світовий зерновий Еверест, а вдома нас чекає соціальна підніжка», — підкреслив Чопенко.

Оскільки ситуація у тваринництві пов’язана з внутрішнім споживанням зерна, то наочним прикладом може бути ситуація в молочній галузі. З 1991 до 2017 рр. в Україні істотно скоротилося виробництво молока і молочних продуктів, поголів’я корів та кількість переробних підприємств (див. інфографіку). І це незважаючи на те, що частина українських компаній у цій сфері намагається активно впроваджувати нові технології.

В Україні в минулому році переробили 4,2 млн т молока. Багато це чи мало? Наприклад, Білорусь переробила 6,2 млн. Безумовно, для України це досить скромні обсяги. Таким чином, проблема поліпшення якості експорту пов’язана з трендами розвитку в тваринництві, тому нарощування експорту зернових є швидше симптомом слабкості української переробки, втім, тут же криються додаткові можливості для розвитку переробного сектора.

Читайте також:   «Укрзалізниця» купить запчастини у підозрілих запорожців


Нарощувати глибину

Друге місце після зерна у структурі українського агроекспорту займає рослинне масло. Масложирової бізнес за останні 15 років перетворився в потужну індустрію. Потужності маслодобывающих підприємств по переробці насіння олійних культур неухильно зростають. Якщо в кінці 1990-х вони були в межах 2,5-2,8 млн т, то в 2016 р. склали 17,5 млн т, а до 2020 р. прогнозуються в районі 20 млн т. Хоча падіння цін на сировинних ринках вплинуло на експортну виручку олійного сектора, але всі таки вона досить значна за українськими мірками.

При цьому варто відзначити, що, незважаючи на успіхи, позначилися певні ризики для розвитку олійного експорту. Зокрема, потрібно пам’ятати про нарощування потужностей російського АПК (природного конкурента України в Чорноморському регіоні). В РФ теж будуються заводи по переробці олійних культур, заглиблюються чорноморські порти для більш широкого «підключення» до глобального ринку.

Ще один важливий фактор — пальмове масло, яке є видовим конкурентом для соняшникової олії. Якщо навіть не говорити про цінові параметри, то виробництво пальмового масла знаходиться переважно в Індонезії і Малайзії, а це географічно близько до таким стратегічним споживачам українського масла, як Індія і Китай. Також потрібно пам’ятати про те, що основна маса українського експорту йде у вигляді нерафінованої олії, і хоча продажі бутильованої олії зростають, але поки що домінує саме нерафінований продукт.

Крім проблем з ціною на сировину і наростання глобальної конкуренції, є ще і внутрішні виклики. Перший з них — брак сировини. В Україні вирощують і переробляють три основні олійні культури — соняшник, соя та ріпак. Але не факт, що після 2020 р. українські виробники зможуть забезпечувати олійноекстракційні заводи сировиною у достатньому обсязі. За попередніми оцінками, посівна площа сільськогосподарських культур під урожай 2017 р. склала 26,8 млн га, що відповідає площам посіву 2016 р. Найбільша частка у структурі посівних площ припадає на пшеницю (23,6%), соняшник (20%), кукурудзу (16,4%), ячмінь (9,7%), сою (7,2%).


Левова частка соняшника потрапляє на переробні потужності. Це відбувається переважно через експортного мита, запровадженої ще в 1999 р.: спочатку — 23%, потім — 17%, пізніше — 10%. Тому деякий час соя та ріпак були в тіні соняшнику, який йшов як на експорт, так і на внутрішнє споживання.
7 грудня 2017 р. були прийняті зміни в Податковий кодекс, що передбачають скасування бюджетного відшкодування ПДВ при експорті технічних культур, а саме сої з 1 вересня 2018 р. і ріпаку з 1 січня 2021 р. не Дивно, що це викликало хвилю обурення аграріїв-виробників, які не хочуть за свій рахунок вирішувати проблеми недозавантаження (близько 25%) переробних заводів та забезпечення додаткових прибутків їх бенефіціарам.

Вся історія з «закріпаченням сої», схоже, є кризою екстенсивних методів зростання, які вже практично вичерпали себе. Цьому сектору АПК потрібно робити нові кроки, щоб зберегти прибутковість в умовах кризи сировинних ринків, нестачі сировини в Україні та наростаючої глобальної конкуренції.
Як зазначає генеральний директор консалтингового агентства «Украгроконсалт» Сергій Феофілов, виходом для українських виробників рослинної олії може стати створення національного бренду і поглиблення переробки сировини. Брендування потрібно для того, щоб вивести українські продовольчі товари в категорію преміум-класу. У разі успіху це виведе частину продукції з-під ударів коливання цін на сировинних ринках.

Другим кроком виробників олії може стати «ускладнення» переробки в олійному секторі, наприклад, виробництво соєвого або соняшникової лецитину, або маргарину. Лецитин широко використовується в харчовій і косметичній промисловості, а маргарин — як замінник вершкового масла у кондитерської та хлібопекарської промисловості.

Читайте також:   Прокурор Куценко втік від звільнення з ГПУ у декретну відпустку

За словами Феофілова, масложирова промисловість один з локомотивів АПК, але і цього сектору потрібно бути готовим до змін. «Українському бізнесу потрібно уникати самозаспокоєння, коли всі думають, що ринок буде таким же, як і зараз, у наступні 10-15 років. Ні, ринок буде змінюватися, і до цього потрібно бути готовим, щоб мінімізувати втрати та не повторити долю колись потужного українського бурякового цукру», — підкреслив він. Експерт нагадав, що український буряковий цукор був витіснений з глобального ринку, програвши конкуренцію тростинний цукор.

 

Зовнішні ринки

Якщо подивитися на географію експорту, найбільше української агропродукції за минулий рік йшло в країни Азії — 42,6%, Євросоюз — 32,4% і країни Африки — 14,2%. Очевидно, що для України великі перспективні ринки споживання продукції АПК — передусім Китай та Індія.

До факторів, які сприяють нарощуванню та переробці сировини, можна віднести доступ до чорноморських портів, а через них до ринків Європи, Африки і Близького Сходу. Але скрізь є свої нюанси. Ринок Європи потрібно ще відкрити: поліпшити контроль якості товарів, модернізувати багато виробництва, а для цього потрібні технології, дешеві кредити, локалізація сервісного обслуговування та багато іншого.

Також потрібно бути здатним вигравати конкуренцію в ціні і якості, причому у виробників, які користуються дотаціями Євросоюзу. Для українських підприємців і держави — це серйозний виклик.

Крім того, сам факт близькості Євросоюзу надзвичайно важливий, але ще нічого не гарантує. Наприклад, той же Єгипет ближче до Євросоюзу, ніж Китай, але багато хто виробництва, які потенційно могли бути в Єгипті, знаходяться в Китаї та інших країнах Південно-Східної Азії. Теж можна сказати про близькість Мексики до величезного ринку США. Є ще безліч прикладів, коли близькість великого ринку не є гарантією успіху, поки не працює верховенство права і не захищені права власності.

Враховуючи вихід України до чорноморських портів і демографічне зростання в більшості країн Азії і Африки, великими представляються перспективи для компаній України на ринках Близького Сходу, Північної та Південної Африки, а також Індії. Споживчі стандарти там ближче до наших стандартів виробництва. Не виключено, що «шпагат» між країнами Європи, Азії та Африки зажадає від наших компаній тактики хамелеона: в країнах з добре організованим громадянським суспільством потрібно буде працювати на якість і репутацію, у країнах, де керують злодійкуваті уряду, — зовсім інші вимоги, втім, мистецтва зваблювати східних владик нашим підприємцям не займати, дуже вже хороша школа. Крім того, не варто забувати, що торгівля на Сході нероздільна з політикою. Щоб там не говорили під час українських виборів, а в Азії торгівля — це і є справжня політика.

У підсумку можна констатувати, що особливості українського аграрного експорту безпосередньо пов’язані із загальним технологічним рівнем української економіки. Очевидно, що швидко перетворитися на суперсучасну економіку не вийде, але спробувати розвинути більш складні виробництва на основі АПК було б правильною стратегією. І тут потрібно все: активність бізнесу, суспільства, професіоналізм чиновників, ясність цілей і розуміння засобів для їх досягнення.

Зерно&Масло. Чому аграріям треба готуватися до битви за майбутнє (ІНФОГРАФІКА) оновлено: Лютий 16, 2018 автором: Redactor

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *