Що з нами не так? Чому навіть «западенці» підтримують заробітки в Росії

Что с нами не так? Почему даже «западенцы» поддерживают заработки в России

За даними Київського міжнародного інституту соціології, 58,6% населення Західної України і 74% опитаних у Східній Україні, не засуджують працівників, які їздять в Росію на роботу. І це все незважаючи на зруйнований війною Донбас, аннексированный Крим, убитих українських героїв, скандальні арешти українців у РФ.

Прикро те, що нерозбірливі українці обирають роботу в РФ, а також створюється враження, що їм байдуже, чим займатися: будувати Керченський міст в аннексированном Криму або дачі російським олігархам. Лише б платили.

І при цьому влада, яка повинна робити все, щоб українці залишалися на батьківщині та розвивали країну, навпаки — стимулює заробітки. Мовляв, їдьте хоч в Росії, хоч у В’єтнам, головне — не заважайте нам впроваджувати «реформи» своїми розмовами про безробіття. І все нібито задоволені.

Чому під час війни навіть жителі Західної України, які вважаються патріотами, готові працювати на країну-агресора? Що з нашою психологією не так? І наскільки це небезпечно для держави?

75% опитаних українців на сході і 58% на заході підтримують заробітки в РФ під час війни. Чому так?

Володимир Паніотто:

Дослідження, яке показало, що 58% мешканців Західної України підтримують працівників з Росії, — це для нас дуже несподіваний результат. Навіть деякі російські пропагандистські ЗМІ його передрукували, написавши, що більшість населення України хоче виїхати в Росію. Зрозуміло, що з їхнього боку — це чиста маніпуляція. Адже питання було про те, як вони ставляться до тих українців, що їздять на заробітки в РФ. І частина опитаних заявила, що це нічого страшного — це приблизно 20%, а 40% вважають, що якщо у людей немає роботи вдома, то можна заробляти і в РФ. Це не означає, що вони позитивно ставляться до цього явища, але вони в силу тих чи інших обставин це допускають. Ті, які категорично не сприймають заробітки до Росії, — їх дійсно меншість.

Такі дані відображають також український прагматизм і співчуття до тих, хто працює за кордоном. Оскільки, коли ми питали, вони самі б працювали в Росії, то позитивно відповідали 4,9% опитаних. А тих, хто готовий їхати просто негайно, — було 2-3%

Степан Хмара:

Я рідко довіряю соціологічними дослідженнями і дуже обережно оцінюю їх результати. Але в будь-якому випадку, якщо це правильні дані, то вони свідчать про те, що наше ставлення до заробітчан в РФ є неправильним. Це вкрай тривожна ситуація, яка відображає рабську позицію Української. Для самого існування України — це небезпечно, це ж фактично повторює шевченківське «за шмат гнилої ковбаси». Це не приведе до добра, тому що з агресором потрібно вести себе агресивно. Це свідчить про дуже нездоровий клімат у суспільстві.

Вадим Васютинський:

На території Західної України, зокрема Галичини, як ми знаємо, високий рівень патріотизму. Але саме там живе багато тих, хто хоче бігти з України, не є свідченням любові до своєї землі. Український патріотизм і бажання емігрувати з країни якось дивним чином уживаються в свідомості галичан. Виникає дійсно парадоксальна ситуація: галичанин любить Україну, але любити її у Канаді або США йому буде краще і простіше.

Я вважаю, що це прояв гібридного стану масової свідомості, який, як виявилося, успішно просуває Росія. Але тут насправді проблема не тільки в Росії. Гібридна інформаційна війна, глобалізація призводить до того, що ми самі не до кінця розуміємо, а що ж відбувається на Донбасі. Для галичан війна — далеко на сході, вони часто думають, що їх не стосується. До того ж, немає активних військових дій, тому ми всі розслабилися. Жителі Заходу України живуть далеко від лінії фронту, їм невідомо просто байдуже — там воює Росія або місцеві сепаратисти. Оскільки є тільки розмови про РФ, немає ніяких чітких дій з боку тієї ж держави. Тому у людей немає чіткого уявлення про війну і до країни-агресора. Зате є розуміння того, що треба якось жити і як заробляти.

Крім того, у галичан є ще територіальний і ментальний фактор. Тобто на території Західної України всеукраїнська свідомість дуже висока, там є культ Івана Франка, Лесі українки і Тараса Шевченка. Для галичан Східна Україна — це багато в чому абстрактний образ Шевченка, вишивка, гопак. Коли вони зустрічаються з реальністю, то Східна Україна, яку бачать, не так: це російськомовне, часто зрадянизоване населення. Ця України їм не близька по духу. Тому цю війну галичани часто сприймають як боротьбу за не зовсім Україні. Йти воювати за Донбас готова невелика частина Західної України.

Але можна бажання мігрувати з країни і заробляти в Росії прикривати патріотизмом? Це якийсь дисонанс.

Вадим Васютинський:

Це свідчить про те, що в галичан, як і, нарешті, у всіх українців, поряд з високим рівнем патріотизму присутній невисокий рівень громадянської свідомості. Але, підкреслюю, що таке не тільки на Галичині — це проблема усього українського суспільства. Оскільки ще в радянський час задумано так, що ми не повинні бути громадянами України, ми повинні любити і підкорятися партії. Звідси випливає, що люди не вбачають причинно-наслідкового зв’язку між своїми повсякденними справами і проблемами в державі. Тобто я — громадянин, живу в Україні, але є влада, яка все вирішує, а я тут ні при чому. І ця побутова, повсякденна поведінка людей ніяк корелюється з політичними справами. Тому люди можуть спокійно їздити на заробітки в Росію. І це при тому, що їх рідні чи сусіди в той же час воюють на Донбасі. Це комплексна проблема український, вона присутня у всіх сферах життя і відображається не тільки в лояльності до заробітків в РФ. Наведу приклад: ось ті люди, які живуть у Карпатах, вони люблять ліси, полонини. Але, як це не іронічно, ті ж місцеві жителі Карпати своїми руками їх вирубують, аргументуючи це тим, що треба «заробити копійку, а олігархи все одно вирубають». Розумієте, олігархи прийшли рубати карпатські ліси, а місцеві. А якщо б ці ж місцеві жителі принципово відмовлялися, виявляли свою громадянську позицію і робили все, щоб НЕ вирубували ліси, вони досягли своєї мети.

Це означає, що українці вперто не хочуть розуміти, що між тим, як вони ведуть себе в повсякденному житті, і тим, які справи в державі, існує зв’язок. А свою поведінку, відсутність громадянської свідомості патріотичні галичани, як і інші жителі України, виправдовують чим завгодно: владою, відсутністю роботи, потреби в грошах. До себе у нас немає претензій. Влада важко ідеалізувати, але цю владу ми обираємо самі. Вона є відображенням нашого суспільства.

Які соціально-економічні причини, що Україна підтримує своїх співвітчизників, які їздять на заробітки в РФ?

Степан Хмара:

І дійсно, не забувайте, що такі результати, крім психологічних чинників, залежать від багатьох факторів. А це — убогість, це влада, яка обкрадає населення. А населення замість того, щоб з’ясовувати причину, готовий заробляти завгодно. Інший фактор — люди дивляться на свою владу. А який приклад показує? Торгівля з окупантом зростає, невістка Порошенко — російська.

А хто зараз говорить про війну? Ви чули: телебачення мовчить, російські артисти у нас виступають, а наші — в РФ. Про війну згадують тільки тоді, коли на Донбасі обстрілюють наших і гинуть військові. Влада не показує, що вона не співпрацює з Путіним, не поспішає визнавати Росію агресором. Тому і люди так ставляться до Росії і до загрози агресії з боку Кремля. Влада веде себе аморально, тому і народ так і робить: влада торгує, ми їдемо на заробітки.

Така поведінка український, як відсутність громадянської свідомості, лояльність до тих, хто будує країну-агресора, шкодить розвитку України?

Вадим Васютинський:

Звичайно, шкодить. Адже держава — це той самий народ, це наша організація. Яка її громадяни — така і держава. І така недостатньо свідоме поведінка народу обертається тим, що держава не є ефективною. А наші співвітчизники, не усвідомлюючи цього, говорити, що це не вони винні, а винна держава, влада. Але владу обираємо ми — і навіть той факт, що ми не маємо з кого вибрати, вибираємо найкраще з найгіршого — це теж ефектом нашого сьогоднішнього занепаду. І тут, звичайно, можна згадати радянську владу, яка призвела до цього стану, можна ще на когось нарікати. Але головне — це стан нашої свідомості. А він недостатньо цивільний, гібридний. Звідси і випливають всі наші проблеми. Ось росіяни значно більше орієнтовані на державну вертикаль, вони готові відмовлятися від своїх життєвих переваг на користь держави. І в цьому сенсі їх держава потужна, хоча зі своїми проблемами.

В Україні громадяни більшою мірою піклуються про себе, наприклад, що стосується економічного добробуту, але рівень готовності пожертвувати своїм комфортом заради загальногромадянських або державних інтересів — у нас він нижче. І якщо велика частина Української незважаючи на агресію продовжує їздити в РФ, то велика частина росіян зараз не хоче їхати в Україну. Хоча ми на них нападали, але у них рівень ненависті до Української, викликаний общеполитическими процесами, значно вище. Ми ж мовчимо.

Коли хоча б жителі Західної України усвідомлюють небезпеку від агресора і нарешті почнуть критично ставитися до будь-яких дій, пов’язаних з РФ?

Вадим Васютинський:

Якщо б, не дай Бог, війна прийшла в Галичину, була набагато гостріше, різкіше було багато постраждалих — жителі Західної України і більша частина Українських мобілізувалися б і діяли зовсім по-іншому. Ми ж не скажемо, що галичани труси або вже зовсім байдужі до своєї держави. Це той регіон України, де раніше активно воювали проти рад. Але тоді вони безпосередньо воювали на своїй території. І вони повторили це, коли була б небезпека.