Прогноз щодо розвитку ситуації в Мінську і Білорусії поки негативний. Протестний потенціал, масове невдоволення, втома від режиму очевидні. Як і обурення від сокирного і кострубато проведеного голосування, де прагнення проштовхнути, просунути Вождя хоч тушкою, хоч опудалом додало енергетики протестувальникам. Але відсутність координації, яскраво вираженого лідерства на даному етапі призводить до безцільного блукання противників Лукашенка. Влада, нехай і поступається психологічно, цим користується, а енергія народних мас витрачається даремно.
Відсутність лідерства було добре на ранньому етапі, створюючи ситуацію, коли нікого превентивно заарештовувати, выцеплять, не на когось тиснути. Море, звичайно, можна висікти, але користі від цього не буде. Однак зараз умовна морська стихія як розіллється за ніч, так і піде.
Поштовхами, здатними розгорнути події, може стати або початок переходу частини силовиків на бік протестувальників, що запустить ланцюгову реакцію і зламає репресивний апарат; або несподівана поява якогось координуючого штабу, причому поза досяжності представників держбезпеки; або, що дуже малоймовірно, масовий вихід на вулиці на порядок більшої частини населення — не десятків, а сотень тисяч людей, причому по всій країні, що зробить неможливим концентрацію силовиків в одній або кількох вирішальних точках.
Підсумком на даний момент представляється придушення протестів. Важкий, можливо криваве, але придушення.
Лукашенко отримає відстрочку ще на кілька років, але якою ціною…
Результати реверансів у бік Заходу, які він регулярно здійснював, будуть анульовані. Після таких виборів, а попереду ж ще й інавгурація, ні про який діалог з ним не може бути мови навіть у всеїдного Трампа. Китай, за який він останнім часом відчайдушно хапається, далеко, та десятимільйонна країна в центрі Європи Пекіну не дуже цікава.
Залишається Москва, яка скористається усіма батькиными промахами — і підривом авторитету, і різким скороченням можливості маневру, і очевидною неможливістю більш називатися «народним» лідером. А значить ідея імперського реваншу і поглинання Білорусії отримає друге дихання.
Тільки от хотілося б задати питання рідним имперцам: якщо білоруси вже зараз реагують так на свого, хай і небажаного, лідера, то якої відповіді від них чекати в разі появи в Мінську намісника з Москви, тим більше після знищення їх незалежної держави? Ви самі в сліпій гордині та імперської жадібності намагаєтеся втягнути в межі Росії чергову бомбу, отруєну пігулку, начебто Прибалтики та Західної України, які своїм протестним потенціалом наблизили кончину і розвал Радянського союзу. Не кожен шматок варто їсти, тим більше ковтати, оскільки не кожен шматок можна переварити…
Андрій Нікулін, викладач філософії