У нашій країні інвалідів і пенсіонерів чомусь прийнято вважати тягарем на шиї держави. Між тим, в інших країнах на одного інваліда в середньому припадає три соціальних працівника. При цьому економіка цих країн від такого навантаження не кульгає. Чому так відбувається?
Про це ми запитали гендиректора підприємства щодо створення реабілітаційної техніки Василя Степанова. (Компанія спеціалізується на виробництві підйомників і вертикализаторов для маломобільних груп населення та іншої реабілітаційної техніки).
В. С. Почнемо з того, що в нашій країні всі рівні, ніхто не «ображений». Деякі горе-економісти соціальної навантаженням вважають не лише інвалідів, а абсолютно всіх: пенсіонерів, матерів-одиначок, багатодітні сім’ї, малий бізнес, транспортників, сільгоспвиробників… Всі ці групи потребують уваги і довгострокових програм розвитку. А займатися цим охочих мало.
З 90-х років сформувалося ціле покоління таких економістів і керівників, для яких проблем в економіці немає, є просто зайві люди і зайві території. І зараз вплив цих персон все ще дуже великий. У новій Конституції додані пункти про збереження цілісності країни та індексації пенсій, і навіть ходять чутки, що це початок великих змін. Але поживемо, побачимо.
А тепер давайте спробуємо розглянути на практиці, як витрачаються гроші, виділені державою інваліду на придбання технічних засобів реабілітації. Сьогодні середня ціна ТСР приблизно 100 тис., будь то електричний візок, медичне ліжко або підйомник.
Отже, ФСС виділяє гроші, проводить аукціон, який, припустимо, виграє один з наших дилерів. Компанія-дилер отримує приблизно 25% від вартості. З цих грошей зарплату отримує не тільки керівник компанії, але приблизно ще два десятка співробітників: бухгалтери, менеджери, програмісти, водії, сторожа, прибиральниці. Оплачується оренда приміщення, комунальні платежі, купується автотранспорт, заправляється автотранспорт, оскільки обладнання має бути доставлено потребує хворому.
Ми як виробники купуємо електроприводи в Данії, в Росії таких високотехнологічних виробів немає, причому в Європі вони коштують в два рази дешевше. Тобто на цю різницю ми годуємо митницю, точніше, повертаємо частину грошей в бюджет країни разом з додатковими податками.
Далі ми оплачуємо заводу металообробку, оплачуючи деталі, які не можемо зробити самі. Завод купує метал, підтримуючи металургійну галузь, платить за електроенергію, підтримуючи енергетиків. Зрозуміло, з виручки сплачується ПДВ та інші податки. Оплачується логістика, купуються верстати, на жаль, імпортні, т. к. вітчизняне верстатобудування залишилося в минулому. Зарплати отримують токаря, фрезерувальники, зварювальники, лазерщікі, муляри, водії, охоронці.
У свою чергу всі ці люди купують: продукти харчування, одяг, машини, які заправляють, ремонтують, оплачують страховку. Хтось платить іпотеку, хто будує будинок, тобто знову відбувається абсолютно природне і справедливе перерозподіл грошових коштів.
Ну і, нарешті, залишається компанія-виробник. Куди ми витрачаємо гроші? Скажу одразу, ми не збираємо, бо інфляція, банкам не довіряємо, у цінних паперах не розуміємо, а долари і євро мені не подобаються чисто естетично. Витрачаємо на зарплати і на розвиток. У мене працює бухгалтер – мати трьох дітей, водій і помічник – батько чотирьох дітей, програміст – батько двох дітей, один з яких інвалід дитинства. До речі, дитині стати інвалідом «допомогла» щеплення, зроблене в пологовому будинку. Ну і ще працюють приблизно десяток людей, у яких є сім’ї.
Прошу вибачення за настільки докладну екскурсію в природу грошового обороту. Я навів все це для того, щоб пояснити, що гроші, виділені державою, просто так не зникають безслідно, вони все рівномірно до сотої частки копійки розподіляються по всіх галузях економіки, даючи життя людям, даючи розвиток країні. Гроші, як енергія, вони не зникають безслідно, якщо тільки їх не вкрадуть і не засунуть у велику скарбничку, в якій вони будуть лежати мертвим вантажем.
Напевно, саме тому в європейських країнах на одного хворого людину припадає 3 соціальні працівники, кожен з яких отримує повноцінну зарплату, містить свою сім’ю, є повноцінним членом суспільства і економіки.
Коли гроші на руках у населення, тоді вони працюють, творять і приносять користь. Проблеми в економіці починаються тоді, коли багато-багато мільярдів зосереджені в одних руках, які фізично не можуть їх витратити. Ці мільярди лежать на далеких рахунках і зраджують статус якомусь одному власнику. Ну або лежать у панчосі держави.
Звичайно, в господарстві заначка на чорний день завжди необхідна, на випадок війни чи якоїсь катастрофи. Але в деяких випадках, як, напевно, сталося у нас в країні, кубушка стає спокусою. Комусь вигідно, щоб грошові запаси лежали, а претендентів на них було якомога менше, тобто просто менше людей.
Колись давно економісти вважали збільшену потребу в бавовні, м’ясі, крупі, ставили завдання по збільшенню виробництва на наступну п’ятирічку. На мій погляд, це була класична економіка. Однак останні 30 років в умах щось сталося і стали вважати інакше. «Так, все у нас в порядку з бавовною, м’ясом, крупою, ліками та фінансовим забезпеченням всіх груп населення, просто дуже багато зайвих людей».
Але як люди можуть бути зайвими? Адже кожна людина, з одного боку – це дві руки, інтелект, творчий потенціал, робоча сила, а з іншого боку – це споживач, який потребує кимось виробленої продукції. Тобто кожна людина — це додаткова ланка економіки. І зараз дуже важливо, щоб до важелів влади були допущені особи, які б розуміли, що зайвих людей не буває.